КНУ імені Тараса ШевченкаФРЕКСКафедра фізичної електронікиПерсоналії (З - К)

Персоналії (З - К)

Загородній Анатолій Глібович

(29.01.1951, м. Велика Багачка, Полт. обл.), доктор фіз.-мат. наук, професор, академік НАН України

Після закінчення радіофізичного факультету Харківського держуніверситету в 1972 р., почав працювати в Інституті теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова НАН України, де пройшов шлях від стажиста-дослідника до вченого секретаря, а згодом заступника директора, завідувача відділу і з 2003 р. – директора.

А.Г. Загородньому належить понад 200 наукових праць, серед них монографія «Статистична теорія плазмово-молекулярних систем» та численні оглядові статі у міжнародних часописах. Він разом з І.П. Якименком та Ю.Л. Клімонтовичем зробив вагомий внесок до теорії плазмово-молекулярних систем. На основі послідовного статистичного підходу він дослідив вплив взаємодії плазмової та молекулярної компонент на електромагнітні флуктуації у просторово-обмежених системах. Разом з академіком НАН України О.Г. Ситенком сформулював теорію турбулентної плазми з дифузійно-дрейфовими рухами рідинного типу, запропонував модель немарковської дифузії частинок у турбулентній плазмі, що дало змогу описувати насичення плазмових нестійкостей у випадках як слабкої, так і сильної турбулентності. Сформульовані ним кінетичні рівняння для систем з немарковськими процесами релаксації дозволили виявити умови виникнення в плазмі супер- і субдифузійних процесів.

А.Г. Загородній, виходячи з перших принципів статистичної механіки, розробив послідовну кінетичну теорію запорошеної плазми. Він сформулював строгі мікроскопічні рівняння та отримав ланцюжок рівнянь Боголюбова для плазми з домішками пороху. Це дало змогу описати широкий клас нових фізичних явищ у запорошеній плазмі. Він розвинув теорію електромагнітних флуктуацій у запорошеній плазмі з урахуванням флуктуацій заряду порошинок; вивчив вплив динаміки заряджання порошинок на колективні флуктуації і розсіяння хвиль у плазмі. За цикл праць із статистичної теорії плазмово-молекулярних систем А.Г. Загородньому разом з колегами було присуджено премію імені К.Д. Синельникова НАН України, а його результати з фізики плазми були відзначені Державною премією України в галузі науки і техніки (2005).

Анатолій Глібович багаторазово виступав з доповідями на міжнародних конференціях з фізики плазми, входив до програмових та організаційних комітетів багатьох конференцій в різних країнах світу.

Багато уваги і сил приділяє вчений педагогічній роботі. Він є професором Київського національного університету імені Тараса Шевченка (від 1992 р. до 2005 р. був також професором Національного університету «Києво-Могилянська Академія»), керує роботами аспірантів і студентів. Серед його учнів доктори і кандидати наук. За його ініціативою і особистою підтримкою в ІТФ ім. М.М. Боголюбова НАН України проходять щорічні школи-семінари молодих теоретиків України, які стали міжнародними.

Поряд з активною науковою та педагогічною діяльністю А.Г. Загородній виконує великий обсяг науково-організаційної роботи як Віце-президент НАН України, директор Інституту теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова, головний редактор «Українського фізичного журналу», керівник наукових програм, голова наукових рад і комітетів. Лауреат Державної премії України

Засенко Володимир Іванович

(1951 р.н., м. Полтава), доктор фіз.-мат. наук, заступник директора Інституту теоретичної фізики імені М.М. Боголюбова НАН України

Після закінчення фізичного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка у 1973 р. працював два роки інженером інституту геофізики АН УРСР, після чого був переведений до інституту теоретичної фізики АН УРСР. Від 1975 р. працював на посадах інженера, молодшого наукового, наукового та старшого наукового співробітника у відділі теорії ядра та ядерних реакцій під керівництвом академіка НАН України О.Г. Ситенка. Захистив кандидатську дисертацію в 1979 р. В 2001 р. перейшов у відділ теорії та моделювання плазмових процесів. В 2014 р. захистив докторську дисертацію.

Від 2005 р. працює заступником директора з наукової роботи Інституту теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова НАН України.

Наукові інтереси В.І.Засенка охоплюють широке коло проблем фізики плазми. Він запропонував опис нелінійної взаємодії об’ємних і поверхневих хвиль у плазмі, з урахуванням неоднорідності об’ємних хвиль поблизу межі розподілу середовищ; пояснив подвоєння поверхневого резонансу у плазмоподібних середовищах з шорсткою межею. Розвинув теорію поглинання електромагнітних хвиль електронними системами з непараболічним законом дисперсії, її було застосовано до деяких типових напівпровідників, зокрема, надґраток. Удосконалив опис сильно загасаючих мод в тонких шарах колоїдних кристалів, що дозволило пояснити особливості дисперсійних залежностей спостережених в експериментах. Запропонував модель рухів сильно неоднорідної плазми в патрубках радіочастотних антен, що використовуються для нагрівання плазми в пристроях керованого термоядерного синтезу, ця модель передбачає низку ефектів в периферійній області токамаків. Розробив аналітичні методи, що пояснюють результати числового моделювання дифузії та нагрівання частинок під дією випадкових полів помірної інтенсивності, для яких не можна нехтувати захопленням частинок. Результати його досліджень з фізики плазми були відзначені Державною премією України в галузі науки і техніки (2005).

Від 2005 р. викладає спецкурс теорії плазми для магістрів 1 р. навчання на кафедрі фізичної електроніки радіофізичного факультету.

Зиков Герман Олексійович

(08.07.1931, м. Чита, Росія - 07.02 2003, м. Київ)

Вищу освіту здобув у Киівському університеті ім. Т.Г. Шевченка, закінчивши у 1955 р. кафедру фізичної електроніки радіофізичного факультету. Після закінчення був залишений на роботі на цій же кафедрі. За час роботи працював лаборантом, старшим лаборантом, інженером, завідувачем лабораторії, старшим науковим співробітником. Виконував певне педнавантаження.

Наукові дослідження – вивчення емісійної електроніки (оксидний катод, монокристали кремнію), мас-спектрометрії і лазерної мас-спектрометрії (фізика поверхневих явищ на металах і напівпровідниках, дослідження медико-біологічних об’єктів і об’єктів довкілля, тощо).

Основні одержані наукові результати полягають у визначенні залежностей термоемісійних властивостей зазначених матеріалів від їх поверхневого стану (наявності лужних металів, різних газів та електричного поля), а в медичних об’єктах і об’єктах довкілля - визначення і вплив шкідливих домішок і радіонуклідів.

Під час експозиції розробленого лазерного мас-спектрометра на Виставках ВДНГ СРСР і УРСР були отримані срібна медаль, премії і дипломи.

За результатами досліджень загалом надруковано більш ніж 80 публікацій і монографія «Лазеры в криминалистике и судебных экспертизах» под ред. Находкина Н.Г. и Гончаренко В.И.- К.: Вища школа, 1986, 231 с.

Зикова Євгенія Віталіївна

Кандидат фіз.-мат. наук, старший науковий співробітник

Закінчила кафедру фізичної електроніки радіофізичного факультету Київського університету в 1961 р. У 1966-69 рр. навчалась в аспірантурі університету. В 1984 р. захистила кандидатську дисертацію «Экспериментальное исследование катодной области разряда активных элементов гелий-неоновых ОКГ» (науковий керівник доц. Є.Т. Кучеренко).

В університеті працювала інженером кафедри фізичної електроніки (1961-1963), старшим інженером кафедри квантової радіофізики (1963-1988), молодшим (1975-1986) та науковим співробітником (1986-1988). З вересня 1988 р. дотепер працює старшим науковим співробітником в Інституті проблем матеріалознавства НАН України.

Основні напрями наукових досліджень - розробка науково-технологічних основ керування макро- і мікроструктурою та властивостями жаростійких і жароміцних композиційних конденсатів, одержаних методами CVD i PVD. У рамках наукових і господарчих тем займалась дослідженням стійкості оксидного та нових типів пресованих розжарених катодів до іонного бомбардування. В даний період працює над одержанням тонкоплівкових матеріалів тугоплавких сполук з композиційною структурою з метою встановлення закономірностей формування та взаємозв’язку структури з фізичними властивостями тонких плівок, які мають підвищені захисні характерстики в умовах роботи високих температур (1200-13000 °С) та агресивного середовища.

Нею, зокрема, вперше показано, що плазма тліючого розряду в порожнистому циліндричному холодному катоді має неоднорідну зональну структуру, яка залежить від геометричних розмірів катода. Плазма в довгому порожнистому циліндричному катоді (відношення довжини до діаметру більше 4) має три області. Зі зменшенням довжини катода виникає поступове витіснення додатнього стовпа розряду. Нерівномірний характер розподілу струму в довгому циліндричному порожнистому катоді пов’язаний з неоднорідністю структури плазми в ньому. Вивчені характеристики тліючого розряду з розробленими новими типами порожнистих холодних катодів: резонаторним, конічним, коаксіальним та плівковим порожнистим циліндричним катодом з клиноподібною за товщиною окисною плівкою. Вперше було показано, що в останньому типі катоду можна підвищити рівномірність струмового навантаження з меншою густиною струму по поверхні. На основі одержаних результатів досліджень були запропоновані три типи холодних катодів, а також конструкція активного елемента з коаксіальним порожнистим циліндричним катодом для гелій-неонових лазерів, які захищені 5 авторськими свідоцтвами.

На базі досліджених ефектів опубліковано 60 наукових праць та реалізовано низку нових технічних рішень, серед них одержано 5 авторських свідоцтв на винаходи:

- А.с. 338165 (СССР). Полый холодный катод/ Кучеренко Е.Т., Зыкова Е.В., Дерюгин И.А.

- А.с. 380236 (СССР). Разрядная трубка газового лазера/ Кучеренко Е.Т., Зыкова Е.В.

- А.с. 584661 (СССР). Полый холодный катод/ Кучеренко Е.Т., Зыкова Е.В.

- А.с. 654018 (СССР). Холодный катод/ Кучеренко Е.Т., Зыкова Е.В.

- А.с. 1531736 (СССР). Способ изготовления полого холодного катода/ Кучеренко Е.Т., Зыкова Е.В.

Зражевський Василь Андрійович

(1949 р.н.), кандидат фіз.-мат. наук

Закінчив у 1971 р. радіофізичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка (кафедра фізичної електроніки). До 2001 р. працював у закладах АН України, а з 2001 р. - на радіофізичному факультеті (кафедра фізичної електроніки) науковим співробітником.

Основним напрямом наукової діяльності є нерівноважні плазмохімічні процеси. Співавтор понад 20 наукових робіт.

Ільченко Василь Васильович

(22.04.1950, с. Старе Бориспіл. р-ну Київ. обл. - 2012, м. Київ), доктор фіз.-мат. наук, професор

В 1973 р. закінчив радіофізичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. В 1984 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук. У 1995 р. захистив докторську дисертацію.

В 1973 - 75 рр. працював у Науково-дослідному інституті «Сатурн». У 1975-86 рр. - інженер, старший інженер, молодший, науковий та старший науковий співробітник кафедри фізики напівпровідників. В 1986-87 рр. працював у центральному апараті Міністерства вищої освіти України.

З 1987 р. працював старшим науковим співробітником, доцентом, професором (з 1999) кафедри фізичної електроніки, з 2006 року – завідувач кафедрою фізичної електроніки.

Підготував і читав лекційні курси, що є зараз нормативними та спеціальними курсами для студентів радіофізичного факультету: «Фізика поверхні», «Напівпровідникова електроніка», «Мікро та наноелектроніка», «Сучасні нанотехнології», «Сенсори і сенсорні системи», «Актуальні проблеми сучасної електроніки» та інші. Разом з колегами підготував навчальний посібник «Фізична електроніка. Емісійна електроніка».

Основні наукові інтереси зосереджені на дослідженні впливу хімічної взаємодії на поверхнях та границях розділу в поверхнево-бар’єрних наноструктурованих системах на формування функціонально важливих електричних параметрів. Отримані результати використані для вдосконалення електронних емітерів та створення газових і біосенсорів нового покоління для сенсорних систем, що можуть поєднати досягнення сучасної нано- та мікроелектронних технологій. Так виявлені ефекти, що обумовлені нанорозмірністю системи, дозволяють значно розширити можливості сенсорних систем, побудованих за запропонованим принципом. Проведені дослідження, наприклад, дозволили визначити різницю в продуктах видиху хворих на ниркову недостатність до і після процедури діалізу. (Спільно з акад. НАНУ Грінченком В.Т. (Інститут гідромеханіки НАН України) та акад. НАМНУ Майданником В.Г. (Національний медичний університет імені О.О.Богомольця). Цикл досліджень на лабораторних зразках такої сенсорної системи був успішно виконаний на замовлення фірми LG для вивчення можливості контролю якості харчових продуктів в залежності від умов їх зберігання.

Неодноразово виступав з науковими доповідями на міжнародних конференціях, що проходили за межами України (в Канаді, Німеччині, Бельгії, Австрії та ін.). Під його науковим керівництвом захищено 4 кандидатські дисертації. Він є співавтором більше 200 наукових праць.

У 2009 році обраний академіком Академії наук вищої школи України; у 2010 році у складі авторського колективу (Анісімов І.О., Федорус О.Г.) йому була присуджена премія НАН України імені Н.Д. Моргуліса «За видатні роботи в галузі фізики поверхні та фізичної і наноелектроніки». Був Головою Координаційної ради «Українського фізичного товариства».

Карплюк Костянтин Сергійович

(13.11.1939, с. Нова Прилука Вінницьк. обл.), кандидат фіз.-мат. наук, старший науковий співробітник

Закінчив Київський державний університет імені Тараса Шевченка в 1961 р. На радіофізичному факультеті працював спочатку інженером (1961–1962), потім молодшим науковим співробітником (1964-1968), а після захисту дисертації - старшим науковим співробітником кафедри фізичної електроніки (1975-1983). З 1983 р. до 1997 р. працював ст. наук. співробітником в Київському інституті зв‘язку імені Попова. Кандидатську дисертацію «Питання теорії розповсюдження та взаємодії хвиль в обмежених плазмових системах» захистив у 1969 р. ( наук. кер. – проф. В.М. Ораєвський).

Основні наукові роботи присвячені питанням взаємодії електронних потоків з плазмовими хвилями, взаємодії радіохвиль з метеорним слідом, взаємодії хвиль в обмежених плазмових структурах, питанням дифракції плазмових хвиль. Крім того Карплюк К.С. вів дослідження шумів в антенах, занурених в плазму, вивчав розповсюдження кноїдальних хвиль та солітонів в дисперсійних середовищах з резонансними домішками, а також вплив іротропії на акустооптичну взаємодію в кристалах.

Він автор понад 50 наукових праць у галузі фізики плазми, електродинаміки, фізики оптичних солітонів, акустооптики. Зокрема:

- Дисперсионное уравнение электронного потока в плазме в присутствие магнитного поля // ЖТФ, 1964. Т.34. № 8 (у співавт.);

- Взаимодействие магнитогидродинамических волн в ограниченной плазме //Nuclear Fusion, 1970. № 2 (у співавт.);

- Дифракция ионно-звуковых волн на проводящей полуплoскости // Изв. вузов. Радиофиз., 1977. Т.20. № 3;

- Кноидальные волны и солитоны в нелинейных дисперсионных средах с резонансными примесями // Оптика и спектроскопия, 1991. Т.70. № 6;

- Механіка. Підручник для фізичних та радіофізичних ф-тів. К., 1998;

- Механіка. Підручник для 9 класу середньої школи. К., 2003.

Кельман Веніамін Моісеєвич

(1915-2008), доктор фіз.-мат. наук, професор, академік АН Казахської РСР

Народився 7 лютого 1915 р. у Києві. У 1937 р. закінчив фізико-математичний факультет Київського університету. У 1937-1941 рр. Працював в Українському фізико-технічному інституті в лабораторії ударних напруг (м. Харків). Він учасник війни (1941-1945). У 1945–1962 рр. працював у Ленінградському фізико-технічному інституті (з 1952 р. зав. лабораторією ядерної спектроскопії), а з 1962 р. – в інституті ядерної фізики АН Казахської РСР (зав. відділом ядерної спектроскопії).

Основні роботи Кельмана В.М. присвячені електронній оптиці та ядерній спектроскопії. Він створив новий напрям в електронній оптиці – призмову електронну оптику. Розробив для ядерних досліджень, на основі ним же створених електронних та іонних призм, призмові бета- та мас-спектрометри великої роздільної здатності та світлосили. Також займався дослідженнями електронних спектрів радіоактивних речовин.

Кельман В.М. має десятки авторських свідоцтв на винаходи, він автор понад 200 наукових статей та декількох монографій. Найбільш відомі наступні видання:

- Электронная оптика. Москва, Ленинград, 1959;

- Развитие физики в СССР. — М., Наука, 1967, 2 кн;

- Электронная оптика / В. М. Кельман, С. Я. Явор. — 3-е изд., Л., Наука, 1968;

- Электронно-оптические элементы призменных спектрометров заряженных частиц / В. М. Кельман, С. П. Карецкая, Л. В. Федулина, Е. М. Якушев. — Алма-Ата, Наука, 1979;

- Статические масс-спектрометры. Алма-Ата, 1985.

Кельман В.М. нагороджений орденами Трудового Червоного Прапору, Дружби народів та «Знак Почета», медалями, Почесними грамотами Верховної Ради Казахської РСР.

Кельник Олександр Ігорович

(26.02.1969, м. Київ), кандидат фіз.-мат. наук, доцент

Закінчив у 1988 р. Київський технікум радіоелектроніки, в 1993 р. – радіофізичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Кандидатську дисертацію «Перехідне випромінювання в умовах космічних пучково-плазмових експериментів» захистив у 2002 р. (науковий керівник - професор І.О. Анісімов).

Працює на радіофізичному факультеті Київського університету з 1993 р. інженером науково-дослідної частини (1993-1995), асистентом кафедри радіоелектроніки (1995-1996), асистентом кафедри напівпровідникової електроніки (1996-2002), доцентом кафедри фізичної електроніки (2002-2011), доцентом кафедри радіотехніки та радіоелектронних систем (з 2011).

В КНУ читає курси «Радіоелектроніка», «Статистична радіофізика», «Інтегральна електроніка та обробка інформації», «Сигнали та процеси в радіотехніці», «Генерування та формування сигналів».

Основні напрями наукової роботи пов’язані з теоретичним дослідженням та комп’ютерним моделюванням процесів у плазмово-пучкових системах, складних газорозрядних системах та дослідженням стохастичних процесів в радіоелектроніці. Виконав разом з Левитським С.М., Анісімовим І.О., Краффт К. (університет Парі-Сюд, м. Орсей, Франція) та іншими цикл робіт з дослідження перехідного випромінювання при інжекції електронних пучків у іоносферну плазму. Разом з О.В.Самчук виконав цикл робіт із комп’ютерного моделювання мікроплазмового розряду у багатоелектродній діелектричній комірці. Автор близько 100 друкованих наукових та науково-методичних праць, у тому числі понад 30 статей.

Виконував обов’язки голови комісії з профорієнтаційної роботи (1999-2003) та секретаря спеціалізованої вченої ради (2004-2007) на радіофізичному факультеті КНУ. Зараз є вченим секретарем кафедри радіотехніки та радіоелектронних систем. З 2000 р. входить до складу журі Всеукраїнської учнівської олімпіади з фізики та Всеукраїнського турніру юних фізиків, є членом оргкомітету та журі Всеукраїнських студентських турнірів фізиків. У 2011 р. обраний головою Міжнародного оргкомітету Міжнародного студентського турніру фізиків (IPT IOC President).

У 2005 р. отримав подяку Міністерства освіти та науки України.

Клапченко Василь Іванович

(1951 р.н.), кандидат техн. наук, доцент

З 1992 р. завідувач кафедри фізики санітарно-технічного факультету Київського Національного університету будівництва і архітектури (КНУБА).

У 1973 році закінчив кафедру фізичної електроніки радіофізичного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка, а згодом і аспірантуру на РФФ. З 1977 року працює в КНУБА асистентом, доцентом (1985).

У 1984 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Удосконалення технології отримання та контролю будівельних розчинів спеціального призначення». напрям наукової діяльності – розробка фізичних методів діагностики стану будівельних матеріалів та вдосконалення технології виробництва будматеріалів, загальна теорія фазових переходів другого роду.

Автор понад 150 наукових та науково-методичних робіт, серед них 4 монографії та 4 навчальних посібника «Совершенствование тепломассообменных методов діагностики строительных материалов» (1983), «Фізика з використанням ЕОМ» (1993), «Перколяційний квантовий релятивістський світ» (1999), «Ноуменальна фізика» (2003).

Коваленко Віталий Петрович

(19.12.1940, м. Київ - 06.05.1999, м. Київ), доктор фіз.-мат. наук, старший науковий співробітник

У 1958 р. поступив, а у 1963 р. закінчив радіофізичний факультет (кафедра фізичної електроніки) Київського державного університету імені Тараса Шевченка. У 1971 р. закінчив аспірантуру при Інституті фізики НАН України і в цьому ж році захистив кандидатську дисертацію на тему «Аномальное рассеяние электронного пучка в плазме и нелинейные эффекты, связанные с фазовой фокусировкой электронов». Докторську дисертацію «Нелинейные процессы группировки электронных пучков в разреженном газе и плазме» захистив у 1983 р.

Віталій Петрович Коваленко практично все життя працював в Інституті фізики НАН України: з 1964 р. по 1999 р. Він був спочатку молодшим, потім старшим, провідним та з 1994 р. головним науковим співробітником. Протягом декількох років викладав у Київському державному університеті на радіофізичному факультеті.

Під його керівництвом вдало захищені декілька кандидатських дисертацій. Область наукових інтересів - фізика плазми, фізика електронних та іонних пучків, нелінійні явища при взаємодії пучків з плазмою, турбулізація коливань. Мав два авторських свідоцтва на винахід. Коваленко В.П. вирізнявся талантом, що дозволяв йому виявляти тонкі механізми фізичних процесів.

Віталію Петровичу належить ряд вишуканих фундаментальних експериментальних та теоретичних досліджень, що стосуються колективних явищ при нелінійній взаємодії модульованих електронних пучків з плазмою, які отримали надзвичайно високу оцінку фахівців.

Коваль Ігор Пилипович

(03.02.1947, м. Морозовськ, Ростов. обл. Росія), кандидат фіз.-мат. наук, доцент

Закінчив радіофізичний факультет Київського університету в 1970 р. Був аспірантом денної форми навчання (1971-1975). У 1985 р. захистив кандидатську дисертацію «Исследование состава и химической структуры кремния и его соединений методами электронной спектроскопии» (науковий керівник проф. Находкін М.Г.).

Працював молодшим науковим співробітником Проблемної лабораторії фізичної електроніки (1970-1971). На кафедрі кріогенної та мікроелектроніки працює з моменту її заснування: аспірант, старший інженер, з 1976 р.- асистент, з 1987 р.- доцент, з 2004 р. – завідувач кафедри.

Читає лекційні курси: «Фізична електроніка», «Фізичні основи технології мікроелектроніки», «Телемедицина», «Сучасні методи діагностики поверхні», «Фізика поверхні». Веде практикум «ЕОМ експеримент та МОІ».

Наукові інтереси зосереджені на вивченні фізики поверхні, взаємодії електронів середніх енергій з поверхнею твердого тіла. Разом із співавторами ним вперше було відкрито явище промотування окислення атомно-чистої поверхні кремнію субмоношаровими покриттями лужних металів. Було показано, що швидкість оксидування при наявності лужного металу підвищується на декілька порядків, що може бути використано для отримання надтонких шарів оксидів на поверхні кремнію. Так само було винайдено явище інгібування окислення поверхні кремнію субмоношаровими покриттями елементів 5-ї групи (Sb, Bi) при експозиціях у кисні менших за 103 L. Ці обидва явища в комплексі можна використовувати для вирощування наноструктур на поверхні напівпровідників. Досліджено процеси формування надтонких шарів сполук кремнію на поверхні кремнію при бомбардуванні поверхні Si іонами активних газів. На основі цих досліджень може бути розвинута технологія створення надтонких шарів сполук кремнію з контрольованою стехіометрією. Започатковано напрям моделювання адсорбційних явищ на поверхні твердого тіла та, зокрема, напівпровідників, що базується на напівемпіричних та ab initio квантовохімічних розрахунках.

Є науковим керівником держбюджетних та госпдоговірних робіт.

Він є автором 96 наукових праць, серед яких 2 монографії (Коваль И.Ф., Лысенко В.Н., Мельник П.В., Находкин Н.Г. «Атлас ионизационных спектров» под ред., д.ф.м.н. Находкина Н.Г.- К.: Выща школа. 1989, - 232 с.; «Ионизационная спектроскопия», 1992 (під ред. Находкіна М.Г.).

Койдан Василь Семенович

(22.11.1939), доктор фіз.-мат. наук

Закінчив радіофізичний факультет Київського університету (кафедру фізичної електроніки). Докторську дисертацію захистив у 1985 році. Професор Новосибірського державного університету. Працює завідуювачем лабораторії Інституту ядерної фізики ім. Г.І. Будкера. Основні напрями наукової діяльності: физика плазми, физика й техника потужних імпульсних пучків частинок. Під його керівництвом захищено 5 кандидатських та 2 докторських дисертації. Є автором і співавтором близько 180 наукових праць.

Коган Єфим Якович

(08.11.1940, м. Полтава), доктор фіз.-мат. наук, професор

Народився 8 листопада 1940 р. в м. Полтава, де закінчив Полтавський будівельний інститут (1962).

Після закінчення інституту працював інженером Карагандинського відділення «Казбудпроект», а потім інженером тресту «Південенергобуд» (КазРСР). Після закінчення в 1967 р. аспірантури Новосибірського університету (наукова група Р.З. Сагдеєва) працював інженером, старшим інженером, а після захисту кандидатської дисертації – молодшим науковим співробітником проблемної лабораторії фізичної електроніки (ПНДЛ ФЕ) радіофізичного факультету КДУ. В той час її науковим керівником був Н.Д. Моргуліс. Головні наукові інтереси Єфима Яковича тоді становили колективні процеси в нерівноважній плазмі, та їх взаємозв’язок з елементарними процесами в ній. Вже тоді проявилось його непересічне обдарування у вирішенні складних проблем, які з’являлись не тільки в теорії низькотемпературної плазми, але і в суто прикладних задачах. Результати цих досліджень, зокрема оберненої в’язкості у коливально-збудженому газі, двотемпературної функції розподілу електронів за енергією та інші, були опубліковані у провідних наукових виданнях СРСР (ЖЕТФ, ЖТФ, «Фізика плазми» та інші) і в іноземних журналах. Цим успіхам, безумовно, сприяв і потяг Єфима Яковича до спільної праці з експериментаторами, фізиками-теоретиками і математиками з різних кафедр КДУ (О.І Кравченко, Є.В. Мартиш, В.М. Мальнєв, М.Я. Коцаренко, Ю.В. Придатченко та інші), співробітниками інших провідних наукових установ Києва, Харкова та Москви. На посаді старшого наукового співробітника НДС КДУ виявив не тільки широку обізнаність з методами теоретичної фізики, вміння визначати фізичну суть задачі, але і тонке відчуття аналогій в різних галузях науки. Ці боки його обдарування та здібності по об’єднанню відповідних фахівців сприяли вирішенню складних задач і в оборонній тематиці. Хоча, перебуваючи у ПНДЛ ФЕ, Є.Я. Коган формально не приймав участі у навчальному процесі, він завжди ретельно відносився до підвищення рівня знань своїх молодших колег, намагаючись власним прикладом надихнути їх на безупинне навчання.

В 1981 році він переїхав у м. Куйбишев (тепер – Самара), де очолив кафедру експериментальної фізики та фізики твердого тіла КДПІ. Цікаво, що в роки ВОВ її очолював О.І. Ахієзер. Захистив докторську дисертацію у 1985 р., а з 1992 р. працював на посаді керівника Головного управління освіти Адміністрації Самарської області. З 2001 р. – міністр освіти та науки Самарської губернії. З 2005 р. – професор кафедри фізики Самарського державного аерокосмічного університету імені С.П. Корольова. Там його головна область наукових інтересів – акустика нерівноважних газів. Крім того, він є науковим керівником Приволзького філіалу Федерального інституту розвитку освіти, членом Комісії Уряду Росії по освіті. Нагороджений російським орденом Дружби та орденом Французької республіки «Академічна пальма».

Корчевой Юрій Петрович

(15.10.1936, м. Київ - 02.06.2012), доктор фіз.-мат. наук, професор, академік НАН України

У 1959 р. закінчив радіофізичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка, де працював лаборантом, інженером, завідувачем лабораторії, старшим науковим співробітником (1958-1968). З 1969 р. працював в АН України: старшим науковим співробітником, завідуючим відділу Інституту електродинаміки АН УРСР (1969-1982), завідуючим відділу Інституту проблем моделювання в енергетиці АН УРСР, керівником відділення високотемпературного перетворення енергії Інституту проблем моделювання в енергетиці АН УРСР (1985-1988); заступником директора з наукової роботи Інституту проблем енергозбереження (ІПЕ) АН України, керівником Відділення високотемпературного перетворення енергії ІПЕ НАН України, директором Науково-технічного центру вугільних енерготехнологій Національної академії наук України та Міністерства палива та енергетики України (1996-2002).

З 2002 р. - директор Інституту вугільних енерготехнологій Національної академії наук України, а з 2009 р. – почесний директор. Засновник школи в галузі дослідження фізико-хімічних процесів низькотемпературної плазми лужних металів. Виконав цикл робіт, присвячених дослідженню фізичних явищ у термоемісійно-плазмових перетворювачах теплової енергії в електричну. Вперше виявив в іонному складі лужної плазми позитивні та негативні кластери. Разом із Моргулісом Н.Д. та Пржонським А.М. здійснив відкриття явища фоторезонансної плазми. З середини вісімдесятих очолював науковий напрям із створення нових екологічно чистих технологій використання вугілля в енергетиці, зокрема, розробки методів та установок для спалювання та газифікації вугілля в киплячому шарі під тиском та шляхів модернізації та реконструкції пиловугільних котлоагрегатів теплових електростанцій. Виконав цикл робіт із розширення паливної бази енергетики за рахунок залучення до паливного балансу бурого вугілля, шламів та сухих відходів вуглезбагачення. Активно працював над проблемою енерготехнологічного застосування засоленого вугілля, запасами якого Україна забезпечена більше, ніж на сто років

Підготував 11 кандидатів та 1 доктора наук.

Має 3 урядових нагороди. Лауреат Державної премії України 2002 р. Переможець Всеукраїнського конкурсу «Лідер паливно-енергетичного комплексу» (2000) в номінації «Наукова розробка». Є членом Комісії з Державних премій України, Головою постійно діючої комісії НАН України з ефективного використання твердого палива в енергетиці, членом редколегій багатьох науково-технічних журналів, керівником секції «Загальна теплотехніка» Науково-технічної ради Міністерства палива та енергетики України.

Автор близько 200 наукових праць та близько 20 авторських свідоцтв.

Коцаренко Микола Якович

(1941-1998), доктор фіз.-мат. наук, професор

У 1963 р. закінчив радіофізичний факультет (кафедру фізичної електроніки), у 1966 – аспірантуру фізичного факультету (кафедра теоретичної фізики) Київського університету. Після цього працював в університеті в 1966-87 рр. асистентом, доцентом, з 1980 р. – професор кафедри теоретичної фізики, в 1988-95 рр. – зав. кафедри астрономії та фізики космосу. Кандидатську дисертацію «Некоторые вопросы теории нелинейного взаимодействия электромагнитных волн с плаз-мой» (керівник – проф. Федорченко А.М.) захистив у 1967 р., докторську «Взаємодія і перетворення електромагнітних і акустичних хвиль у твердих тілах і плазмі» – в 1979 р.

Напрями наукової діяльності – акустооптика і акустоелектроніка, хвильові процеси в твердотільній та космічній плазмі. Серед визнаних досягнень – відкриття можливості існування другої геліконної гілки в плазмі (1974) та існування акустоелектромагнітних солітонів при параметричній взаємодії електромагнітних та акустичних хвиль (1986). Досліджував плазмові процеси в кометах, пилову плазму в космосі. Заснував спеціалізацію «Фізика космосу» на фізичному факультеті, очолював наукові роботи за космічними проектами «Інтербол» та «Попередження». У 1995-98 рр. працював в Інституті геофізики Національного університету Мексики. Під його керівництвом захищено 20 кандидатських та 4 докторських дисертації. Читав курси теоретичної фізики «Теоретична механіка», «Електродинаміка», «Квантова механіка», спецкурси з фізики плазми (в т.ч. на кафедрі фізичної електроніки радіофізичного факультету). Студенти неодноразово визнавали його кращим лектором фізичного факультету.

Автор та співавтор монографії, науково-популярної книги та понад 170 наукових праць. Основні праці:

- Абсолютная и конвективная неустойчивость в плазме и твердых телах. - М., 1981 (у співавт.);

- Озонова діра - сигнал небезпеки. - К., 1990 (у співавт.).

Кошова Світлана Володимирівна

Доктор фіз.-мат. наук, професор

В 1964 р., після закінчення радіофізичного факультету Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка, працювала в Науково-дослідному інституті радіотехнічних проблем. В 1965-68 рр. навчалась в аспірантурі заочно за спеціальністю «Радіофізика». В 1969 р. захистила кандидатську дисертацію. В 1986 р.захистила докторську дисертацію «Неустойчивости и нелинейное взаимодействие волн в твердых телах в сверхвысокочастотном диапазоне» за спеціальністю «Фізика твердого тіла». З 1970 р. працювала на радіофізичному факультеті Київського університету, в останні роки – професором.

Читала курси: «НВЧ- мікроелектроніка», «Основи наукових досліджень», «НВЧ техніка» і «НВЧ електроніка». Під її керівництвом захистилося 7 аспірантів.

Має понад 150 наукових робіт, 7 науково-технічних звітів, 10 авторських свідоцтв, 6 методичних посібників:

- Левитский С.М., Кошевая С.В. Вакуумная и твердотельная электроника СВЧ. -К.: Выща школа., 1986.- 272 с.;

- Кошова С.В. Твердотельная СВЧ микроелектроника. - К., Вид-во Київського ун-ту, Київ, 1977;

- Кошевая С.В. Сборник задач по твердотельной СВЧ микроэлектронике. - К.: КГУ., 1978;

- Кошевая С.В., Пустыльник О.Д. Методические указания к лабораторным работам по физике и технике низких температур.- Киев, КГУ., 1979. 56 с.

З 1996 р. працює на посаді професора в Національному інституті астрофізики, оптики і електроніки (Мехіко).

Кравченко Олександр Іванович

(13.06.1945, м. Чернівці), кандидат фіз.-мат. наук., старший науковий співробітник

В 1969 р. закінчив радіофізичний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. В 1979 р. захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю «Фізика і хімія плазми». З 1969 р. працював на радіофізичному факультеті (кафедра фізичної електроніки). Обіймав посади інженера, молодшого та старшого наукового співробітника, завідуючого лабораторією. Вів заняття (лекційні і семінарські) зі студентами з основ радіоелектроніки, комп’ютерних технологій, автоматизації наукових досліджень.

Основний напрям наукової діяльності – фізика низькотемпературної плазми, процеси на поверхні твердого тіла, зокрема, фізика двохкомпонентних напівпровідникових сполук, напівпровідникові газові сенсори.

Автор більше 100 наукових публікацій, 3-х авторських свідоцтв і 2 патентів.

Нагороджений почесними дипломами та медаллю ВДНГ.

Кравченко Олександр Юрійович

(16.11.1955, с. Коробчине, Новомиргородського р-ну, Кіровоград. обл.), кандидат фіз.-мат. наук, доцент

Закінчив у 1977 р. механіко-математичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка та аспірантуру на радіофізичному факультеті за спеціальністю «Фізика і хімія плазми» (1979-1982). Працює на радіофізичному факультеті Київського університету з 1977 р. стажистом-дослідником ПНДЛ фізичної електроніки (1977-1979), асистентом кафедри електрофізики (1979-1980), молодшим (1980-1986), науковим (1986-1990), та старшим науковим співробітником (1991-1995), доцентом кафедри фізичної електроніки (з 1995).

Читає курси лекцій «Моделювання задач з фізичної електроніки на ЕОМ», «Сучасна радіофізика», «Телекомунікаційні технології», «Моделювання фізичних процесів».

Основні напрями наукової роботи пов’язані з комп’ютерним моделюванням явищ у фізиці плазми. Виконав разом з Чутовим Ю.І., Пікажом В.В. та іншими цикл робіт з дослідження розширення плазмових згустків у вакуум та нейтральний газ, в результаті чого було досліджено явище прискорення іонів самоузгодженим електричним полем, встановлено залежність енергії іонів від розмірів плазмових згустків. За його участю досліджено структуру приелектродних шарів у запорошеній плазмі, показано можливість утворення потенціальних ям для пилових частинок та утворення пилових згустків з різкими границями.

Кринько Юрій Миколайович

(03.01.1943, с. Попівка Калинівського р-ну Вінницьк. обл.), кандидат фіз-мат. наук, старший науковий співробітник

В 1964 р. закінчив Київський університет імені Т.Г. Шевченка, радіофізичний факультет. У 1984 р. захистив кандидатську дисертацію «Дослідження диференційних характеристик непружно відбитих електронів» (науковий керівник проф. Находкін М.Г.).

Після закінчення в 1967 р. аспірантури працював старшим інженером Проблемної науково-дослідної лабораторії (ПНДЛ) фізичної електроніки. Потім обіймав посади молодшого наукового співробітника, наукового співробітника та старшого наукового співробітника.

Напрямом досліджень є взаємодія електронів середніх енергій з речовиною.

Був головою профбюро факультету (1995-2004), членом Президії профкому університету, Головою комісії з питань колективного договору.

Є автором 94 наукових праць.

Кувшинський Микола Георгійович

(09.09.1937, с. Акша Читин. обл., Росія - 2015), доктор фіз.-мат. наук, професор, завідувач Міжфакультетської науково-дослідною лабораторією прикладних проблем запису інформації

Закінчив у 1966 р. факультет радіоелектроніки (вечірнє відділення) Київського політехнічного інституту. В 1970 р. захистив кандидатську дисертацію «Фототермографічний запис інформації» (науковий керівник проф. Находкін М.Г.), а в 1980 р. - докторську дисертацію «Оптична голографія на термопластичних середовищах».

Працював в Київському університеті з 1962 р., коли був зарахований науковим співробітником радіофізичного факультету. В 1980 р. став завідувачем, а з 1987 р. і науковим керівником Міжфакультетської науково-дослідної лабораторії прикладних проблем запису інформації.

Область наукових інтересів охоплює фундаментальні дослідження електро- і фотофізичних властивостей органічних напівпровідників, розробку фізичних принципів запису оптичної інформації на цих матеріалах, створення нових методів голографічної інтерферометрії та апаратури для їх реалізації. В області фундаментальних досліджень розроблено науковий напрям «Основи фізики аморфних молекулярних напівпровідників». Прикладні розробки включають розробку технології одержання плівок аморфних молекулярних напівпровідників, створення високочутливих голографічних реєструючих середовищ, апаратуру керування роботою цих середовищ при реєстрації голограм, нові і модернізовані методи голографічної інтерферометрії, адаптивні системи голографічної інтерферометрії для фізичних вимірювань залишкових напружень та дефектоскопії в продукції важкої промисловості, на виробництвах авіаційної, автомобільної, корабельнобудівної промисловості, при діагностиці елементів водо-, газо-, нафтопроводів та інших металевих та композитних конструкцій.

Автор більше ніж 250 наукових праць, у тому числі монографії «Фізика аморфних молекулярних напівпровідників» (1994). Під його керівництвом захищено 9 кандидатських і 1 докторська дисертація. Двічі (в 1970 р. і в 1996 р.) удостоєний звання лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки. Академік і один з фундаторів Академії наук вищої школи України. З 1993 р. обраний офіційним представником від України в Міжнародному комітеті з фотографічної науки (ICSP).

Кучеренко Євген Трохимович

(8.06.1923, м. Бахмач Чернігів. обл.), кандидат фіз.-мат. наук, доцент

Cтудентом Київського авіаційного інституту (вступив у 1940 р.) добровільно пішов на фронт і до кінця війни перебував у діючій армії. Після демобілізації навчався в Київському університеті імені Тараса Шевченка на фізичному факультеті, який закінчив із відзнакою в 1951 р., і був рекомендований до аспірантури на кафедру фізичної електроніки. Кандидатську дисертацію «Дослідження проникаючої плазми газорозрядних джерел іонів» (наукові керівники проф. Н.Д. Моргуліс, доц. М.Д. Габович) захистив у 1955 р.

З 1954 р. працює в університеті спочатку старшим викладачем, а з 1961 р. – доцентом кафедри фізичної електроніки. У 1963 р. зі своєю науковою групою був переведений на кафедру квантової радіофізики. З 1992 р. знову працює на кафедрі фізичної електроніки старшим науковим співробітником.

Працюючи на кафедрі фізичної електроніки, читав лекційні курси з фізики плазми, ядерної електроніки. Створив і керував практикумом з фізичної електроніки. Вперше на кафедрі почав впроваджувати отримання вакууму за допомогою металевих вакуумних насосів. Під час роботи на кафедрі квантової радіофізики читав лекційні курси «Радіофізична електроніка», «Електроніка надвисоких частот», «Вакуумна техніка та іонно-плазмова технологія».

Основні напрями наукових досліджень – катодна та газова електроніка та фізика плазми, в тому числі підпорядковані до потреб квантової радіофізики. З 1992 р. на кафедрі фізичної електроніки проводить дослідження, пов’язані з розробкою нових методів іонно-плазмової технології.

Разом з інженерами Дем’яненком В.П. та Тальновою Г.М. брав участь у виконанні урядової теми «Катод» (1954-1957). Ними була розроблена оригінальна методика дослідження стійкості оксидних катодів до іонного бомбардування з використанням газорозрядного джерела іонів. Після успішного виконання цієї теми запропонована методика була застосована інженером Ахтирською Є.В. (Зиковою Є.В.) для дослідження пресованих катодів, що дало змогу разом із замовником (завод «Емітрон», м. Москва) створити стійкий до іонного бомбардування пресований скандатний катод, який прийшов на зміну оксидному катоду в лампах біжучої хвилі та газових лазерах. У цей же час разом із молодшим науковим співробітником Саєнком В.А. та інженером Яворським І.А. проводив дослідження розрядів типу Пенінга, що пізніше привело до створення термоіонного методу осадження тонких плівок, на який у 1965 р. було одержано авторське свідоцтво. Разом із Зиковою Є.В. вивчав стійкість різних типів катодів до іонного бомбардування в умовах розряду гелій-неонових лазерів. В 1975-79 рр. був науковим керівником держбюджетної теми «Дослідження фізичних процесів у плазмових системах, що використовуються для генерації когерентного випромінювання» та інших госпдоговірних тем.

У результаті досліджень був розроблений і запатентований метод термоіонного осадження тонких плівок і покриттів. Ця розробка впроваджена на Московському заводі електровакуумних приладів. Створено нові типи холодних катодів для гелій-неонових лазерів, на які одержано чотири авторські свідоцтва. Був розроблений, запатентований та впроваджений у виробництво метод одержання оксидних плівок алюмінію та магнію змінної товщини, що дозволило створити принципово нові холодні катоди для гелій-неонових лазерів з практично необмеженим терміном служби. Створені магнетронні розпорошуючі пристрої з декількома кільцевими та лабіринтною зонами ерозії, які захищені трьома патентами України. Запропоновано та реалізовано метод одержання кластерних плівок з використанням запорошеної плазми, на який подані дві заявки на винаходи.

В 1969-91 рр. виконував обов’язки відповідального від факультету за роботу у фізико-математичній школі-інтернаті при університеті, де також читав факультативні курси з різних розділів фізики та електроніки. Був членом педагогічної ради цієї школи, написав два навчальних посібники для шкіл фізико-математичного профілю. Кучеренко Є.Т. - інвалід війни 2 групи, інженер-полковник у відставці, член Ради старійшин ветеранської організації університету.

Серед його вихованців 5 захистили кандидатські дисертації. За участь у бойових діях нагороджений орденами: «Красной звезды», «Отечественной войны II ст.»; медалями: «За боевые заслуги», «За оборону Киева», «За оборону Сталинграда», «За оборону Кавказа», «За взятие Кенигсберга» та 18 ювілейними медалями. За плідну і тривалу роботу у фізико-математичній школі нагороджений почесним знаком «Відмінник народної освіти» Міністерства освіти України. За впровадження винаходів у виробництво нагороджений почесним знаком «Винахідник СРСР».

За результатами винахідницької діяльності одержав 16 авторських свідоцтв СРСР та 8 патентів України. Опублікував понад 100 робіт у наукових журналах. Видав 2 підручники для вузів, 2 навчальних посібники для фізико-математичних шкіл, дві книжки із серії «В лабораторіях учених». Основні праці:

1. Получение и измерение вакуума. - К: Вища школа, 1973.

2. Електричні розряди в газах. - К: Знання, 1975.

3. Электрический ток в газах. - К: Вища школа, 1977.

4. Методи вимірювання вакууму. - К: Знання, 1977.

5. Справочник по физическим основам вакуумной техники. - К: Вища школа, 1981.

6. Одержання тонких плівок методом магнетронного розпорошення. - К: ВПЦ Київський університет, 2001.

© 2014   Кафедра фізичної електроніки  факультету радіофізики, електроніки та комп'ютерних систем
КНУ імені Тараса Шевченка