КНУ імені Тараса ШевченкаФРЕКСКафедра фізичної електронікиПерсоналії (Л - М)

Персоналії (Л - М)

Лізунов Георгій В’ячеславович

(1958, Єлець Липецьк. обл., Росія), кандидат фіз.-мат. наук, старший науковий співробітник, завідувач лабораторією супутникових досліджень ближнього космосу в Інституті космічних досліджень НАНУ та НКАУ

Народився у старовинному російському містечку Єлець. Ріс і навчався в Києві. У 1975 р. поступив на радіофізичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка, який закінчив з відзнакою у 1980 р. Відслужив два роки лейтенантом в лавах Радянської Армії. У 1982 р. поступив в заочну аспірантуру фізичного факультету та на роботу в НДЧ університету. В період з 1982 по 2007 рр. працював на кафедрі теоретичної фізики, потім на кафедрі астрономії, пройшовши всі посади від інженера до старшого наукового співробітника. В серпні 2007 р. перейшов до Інституту космічних досліджень НАНУ та НКАУ, де на сьогоднішній день займає посаду завідувача структурною лабораторією.

Кандидатську дисертацію «Динаміка та взаємодія з іоносферною плазмою штучно інжектованого електронного пучка» за спеціальністю «теоретична фізика» захистив у 1988 р. під керівництвом проф. М.Я. Коцаренка. Наукова діяльність присвячена дослідженню хвильових процесів в верхній атмосфері та іоносфері Землі, інтерпретації даних космічних експериментів та підготовці вітчизняних космічних проектів в галузі супутникових досліджень.

Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки за 2008 р. Науковий керівник космічного експерименту «Потенціал» на супутнику «Січ-2». Науковий керівник космічного проекту «Іоносат-мікро» Загальнодержавної космічної програми України. Член Вченої ради Інституту космічних досліджень НАНУ та НКАУ. Член комітету щорічної Української конференції з космічних досліджень. Член польського товариства застосувань електромагнетизму.

На сьогоднішній день є автором понад 80 друкованих статей. Зокрема:

1. Коцаренко Н.Я., Лизунов Г.В., Чурюмов К.И. К вопросу о волновых структурах в плазменных хвостах комет. Письма в АЖ , 1990, т.16, N3, с.264-270.

2. Гримальский В.В., Ивченко В.Н., Лизунов Г.В. Спутниковые наблюдения ионосферных предвестников землетрясений. Космічна наука і технологія, 2000, т.6, № 2/3, с. 21-30.

3. Lizunov G., Khotyaintsev Yu., Stasiewicz K. Parametric decay to lower hybrid waves as a source of modulated Langmuir waves in topside ionosphere. Journal of Geophysical Research, 2001, Vol. 106, No A11, p. 24, 755-24, 764.

4. Ямпольский Ю.М., Зализовский А.В., Литвиненко Л.Н., Лизунов Г.В., Гровс K., Moлдвин M. Вариации магнитного поля в Антарктике и сопряженном регионе (Новая Англия), стимулированные циклонической активностью. Радиофизика и радиоастрономия, 2004, т.9, №2, 130-151.

5. Korepanov V., Hayakawa M., Yampolski Yu., Lizunov G. AGW as seismo-ionospheric coupling response. Phys. Chem. of the Earth, 2009, v. 34, pp. 485-495.

6. Лизунов Г.В. Спутниковые исследования ионосферы Земли. В сб. Перспективы космических исследований Украины. Н. ред. О.П. Фёдоров. – К.: Академпериодика, 2011, с. 87-95.

7. Скороход Т.В., Лизунов Г.В. Локализованные пакеты акустико-гравитационных волн в ионосфере. Геомагнетизм и аэрономия, 2012, т.52, №1, с. 1-6.

Г.В. Лізунов читає на фізичному і радіофізичному факультетах Київського національного університету імені Тараса Шевченка спецкурси з гідродинаміки, електродинаміки, фізики космічної плазми, теорії хвильових процесів. Будучи за фахом фізиком-теоретиком, власні дослідження Г.В. Лізунов веде на стику теорії та експерименту, що знаходить відображення в характері його лекцій

Левитський Сергій Михайлович

(25.10.1926, м. Київ), доктор фіз.-мат. наук, професор

С.М. Левитський закінчив у 1949 р. радіотехнічний факультет Київського політехнічного інституту, одержавши диплом інженера-радиста. Після закінчення інституту поступив до аспірантури на кафедру електрофізики фізичного факультету університету. В 1953 р. захистив кандидатську дисертацію «Дослідження високочастотного розряду у газах», з 1952 р. став працювати старшим викладачем фізичного, а потім радіофізичного факультету. З 1957 р. – доцент кафедри фізичної електроніки.

Підготував і читав курси «Надвисокочастотна електроніка», «Радіоелектроніка», «Фізика плазми», «Електронні і іонні прилади», організував на кафедрі відповідні семінари і лабораторні практикуми.

Основні напрями його наукових досліджень: електричний розряд у газах і надвисокочастотні явища у плазмі. В кандидатській дисертації ним було вперше виявлено, досліджено і пояснено явище розпорошування електродів у високочастотному розряді – процес, який згодом знайшов якнайширше застосування у технології виготовлення напівпровідникових приладів і інтегральних мікросхем.

У докторській дисертації, яку він захистив у 1972 р., було вивчено процеси взаємодії електронних пучків з плазмою та розроблено плазмові підсилювачі і генератори надвисоких частот як самостійні електронні прилади.

Професор з 1977 р. З 1974 по 1989 р. завідував кафедрою радіоелектроніки, з 1990 р. професор кафедри радіоелектроніки. з 1996 р. – професор кафедри напівпровідників, з 2002 р. – професор кафедри фізичної електроніки, а 2011 р. – професор кафедри радіотехніки і радіоелектронних систем.

Викладає нормативний курс «Радіоелектроніка», керує курсовими і дипломними роботами студентів.

Тематикою його наукової роботи після захисту докторської дисертації була взаємодія радіохвиль з іонізованими метеорними слідами, а також явище перехідного випромінювання електромагнітних хвиль при взаємодії електронних пучків з неоднорідною плазмою. Під його керівництвом підготовлені і захищені десять кандидатських дисертацій і одна докторська.

Опублікував більше 200 наукових робіт, 15 навчальних посібників і методичних розробок та підручники з фізичної електроніки та основ радіоелектроніки.

В 1999 р. йому було присвоєне почесне звання Заслуженого професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

До 175-річчя університету він був удостоєний звання заслуженого працівника освіти України, а до свого 85-річчя нагороджений відзнакою НАН України за підготовку наукової зміни.

Лисенко Володимир Сергійович

(1940 р.н.), доктор фіз.-мат. наук, професор, член-кореспондент НАН України

У 1963 р. закінчив радіофізичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. Після закінчення університету і до сьогодні працює в Інституті фізики напівпровідників ім. В. Є. Лашкарьова НАН України (інженер, аспірант, молодший, старший науковий співробітник, протягом 1983-1991 рр. заступник директора з наукової роботи). З 1992 р. - завідувач відділу фізико-технічних проблем іоннолегованих напівпровідників і багатошарових структур на їх основі. Кандидатську дисертацію захистив 1971 р., докторську - 1988 р.

Основні напрями наукової діяльності: відкриття і з’ясування впливу поперечних електростатичних полів на фундаментальні електрофізичні характеристики високотемпературних надпровідних керамік; дослідження ролі нанорозмірних перехідних прошарків на межах розділу багатофазних структур у формуванні спектрів електронних станів. Ним вивчені фізичні явища низькотемпературних відпалів дефектів та активації домішок в імплантованих багатофазних структурах; розроблені недорогі технології отримання структур Кремній-на-Ізоляторі з одношаровими та багатошаровими внутрішніми діелектриками.

Професор В. С. Лисенко - автор і співавтор 250 публікацій, у тому числі 5 монографій. Ним підготовлені два доктори та 15 кандидатів наук. В.С.Лисенко в 1984 р. присуджена Державна премія УРСР в галузі науки і техніки. У 1998 р. йому присуджено почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України». Протягом декількох років викладав на радіофізичному факультеті рідного університету.

В. С. Лисенко - учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії.

У 1972-1980 рр. - науковий співробітник-консультант, вчений секретар науково-організаційного відділу Президії АН УРСР, був членом ради по мікроелектроніці при Мінелектронпромі СРСР, членом Національної ради при Державному комітеті України з питань науки і техніки. Один із засновників Державного іноваційного фонду України, який очолював у 1992-1996 рр. У Держінофонді під його керівництвом була створена всеукраїнська корпоративна інформаційно-аналітична мережа на базі розробок вітчизняних науковців, що не має аналогів в Україні.

В. С. Лисенко - член наукової ради з приладобудування НАН України, член консультативної ради з питань інформатизації при Верховній Раді України, член експертної ради з інформатики Державних премій України, член комітету постійної міжнародної європейської конференції з низькотемпературної електроніки.

В. С. Лисенко бере участь у виконанні проектів міжнародних програм з науковими центрами Росії, Німеччини, Бельгії, Іспанії, Швеції.

Окремі монографії і оглядові роботи:

1. Physical and Technical Problems of SOI Structures and Devices, ed. by J.-P. Colinge, V.S. Lysenko and A.N. Nazarov, NATO ASI Ser., vol.3/4, Kluwer, Dordrecht, 1994 (290 pp.).

2. Perspectives, Science and Technology for Novel Silicon on Insulator Devices, ed. by P.L.F. Hemment, V.S. Lysenko, A.N. Nazarov, NATO ASI Ser., vol. 3/73, Kluwer, Dordrecht, 2000 (344 pp.)

3. Progress in SOI Structures and Devices Operating at Extreme Conditions, ed. by F. Balestra, A.N. Nazarov and V.S. Lysenko, NATO Science Ser. II, vol.58, Dordrecht: Kluwer Academic Publishers, 2002 (350 pp.)

4. Nanoscaled Semiconductor-On-Insulator Structures and Devices, ed. by S. Hall, A.N. Nazarov and V.S. Lysenko, NATO Science for Pease and Security Ser. B, Springer, 2007 (368 pp.)

5. Semiconductor-on-Insulator Materials for Nanoelectronics Application, ed. by A.N. Nazarov, J.P. Colinge, F. Balestra, J.P. Raskin, F. Gamiz and V.S. Lysenko, Springer, 2011 (447 pp.)

Лиситченко Віктор Васильович

(1945-1990), кандидат фіз.-мат. наук

Закінчив у 1968 р. кафедру теоретичної фізики фізичного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка. В 1968-1971 рр. навчався в аспірантурі на кафедрі фізичної електроніки радіофізичного факультету (н.к. Ораєвський В.М.). Працював у відділі теорії плазми Інституту ядерних досліджень АН УССР (1971-1983) та в Інституті проблем моделювання в енергетиці АН УССР на посаді завідувача лабораторії (1984-1990). У 1981 р. захистив кандидатську дисертацію «Лінійні кінетичні ефекти при поширенні хвиль у неоднорідній плазмі».

На кафедрі фізичної електроніки радіофізичного факультету протягом 1983-1989 рр. читав спецкурс «Теорія плазми».

Лиситченко В.В. разом з Ораєвським В.М. вперше теоретично показали можливість існування механізму просвітлення плазмових хвильових бар’єрів, що базується на кінетичних ефектах у неоднорідній плазмі. Цикл робіт «Просвітлення плазмових хвильових бар’єрів внаслідок лінійних кінетичних ефектів» відзначений у 1979 році Державною премією України в галузі науки і техніки.

У 1980-1989 рр. Лиситченко В.В. виконав цикл досліджень спільно зі співробітниками відділу газової електроніки Інституту фізики АН УРСР. У цих роботах він розробив теорію лінійної взаємодії високочастотних та низькочастотних хвиль зі швидкими іонними пучками, яка дозволила пояснити багато явищ, що спостерігалися в експериментах.

Результати наукових досліджень опубліковані в понад 40 наукових працях, серед яких:

1. Лиситченко В.В., Ораевский В.Н. Просветление волновых барьеров для плазменных и электромагнитных волн, связанное с кинетичесвикими эффектами. // ДАН СССР. Сер. математика, физика. 1971.- Т. 201, № 6.- С.1319-1321.

2. Лиситченко В.В., Романюк Л.И., Усталов В.В. Исследование прозрачности волнового барьера для электронных плазменных волн в магнитоактивной плазме // ЖЭТФ, 1976.- Т.71, № 2(8).- С.537-546.

3. Габович М.Д., Лиситченко В.В., Солошенко И.А. и др. Пространственное усиление электронных ленгмюровских колебаний, возбуждаемых быстрым пучком положительных ионов // Физика плазмы, 1980.- Т.6, вып. 5.- С.1069-1075.

4. Лиситченко В.В., Солошенко И.А., Циолко В.В. Динамика возбуждений ионных колебаний плазмы быстрым ионным пучком // Физика плазмы, 1986.- Т.12, вып. 3.- С.301-308.

Лиситченко Тамара Єгорівна

Завідувач сектора теорії та моделювання плазмових процесів

Закінчила з відзнакою фізичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Оптика та спектроскопія». З 1972 р. працює на кафедрі фізичної електроніки. Обіймала посади інженера, молодшого наукового співробітника, провідного інженера, з 1997 р. - завідувач сектора теорії та моделювання плазмових процесів.

Наукова робота Лиситченко Т.Є. пов’язана з дослідженням фізичних властивостей пульсуючого та запорошеного радіочастотного розрядів. Результати цих досліджень доповідались на численних міжнародних конференціях та опубліковані у понад 80 наукових працях, включаючи авторське свідоцтво на новий тип термоемісійного перетворювача теплової енергії в електричну. Співавтор навчального посібника «Моделювання задач з фізичної електроніки».

В 1986-96 рр. була Вченим секретарем міського наукового семінару з фізики плазми. Неодноразово була Вченим секретарем міжнародних конференцій з фізики газового розряду, фізики плазми та енергозбереження.

З 1999 р. – заступник завідувача кафедри фізичної електроніки з наукової роботи.

Лобанов Віктор Васильович

(1945 р.н.), доктор хім. наук, завідувач відділу квантової хімії та фізики-хімії наносистем Інституту фізичної хімії

В 1971 р. закінчив хімічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. В 1996 р. захистив докторську дисертацію.

В 1971-75 рр. навчався в аспірантурі Інституту фізичної хімії (ІФХ) ім. Л.В. Писаржевського Академії наук УРСР, де у 1975 р. захистив кандидатську дисертацію. До 1988 р. працював інженером, молодшим та старшим науковим співробітником ІФХ. У 1988 р. був переведений до Інституту хімії поверхні (ІХП) Академії наук УРСР, в якому послідовно працював на посадах старшого наукового співробітники, вченого секретаря Інституту, провідного наукового співробітника та завідувача відділу квантової хімії та фізики-хімії наносистем.

Входить до складу спеціалізованих Вчених рад Д 26.210.01 при ІХП і К 20.051.03 в Прикарпатському національному університеті ім. Василя Стефаника, член редколегій журналу «Хімія, фізика та технологія поверхні» та збірника наукових праць «Поверхность».

Наукові інтереси: природа та структура поверхні твердих тіл, квантова хімія твердого тіла, електростатика поверхні, хімічні реакції за участю атомів поверхні, локалізовані поверхневі стани.

Опублікував понад 200 наукових праць, серед яких 3 монографії та 2 курси лекцій для студентів вищих навчальних закладів. Читає курс лекцій магістрам радіофізичного факультету «Фізичні основи моделювання поверхневих явищ».

Деякі з робіт:

1. Король Э.Н., Лобанов В.В., Назаренко В.А., Покровский В.А. Физические основы полевой масс-спектрометрии. – К.: Наукова думка, 1978. – 192 с.

2. Лобанов В.В., Горлов Ю.И., Чуйко А.А. Роль электростатических взаимодействий в адсорбции на поверхности твердых оксидов. – К.: «Век+», 1999. – 239 с.

3. Чуйко А.А., Горлов Ю.И., Лобанов В.В. Строение и химия поверхности кремнезема. – К.: Наукова думка, 2007. – 354 с.

4. Лобанов В.В., Стрижак П.Е. Курс лекцій з теорії хімічного зв’язку та основ хемосорбції. – К.: Наукова думка, 2007. – 284 с.

5. Картель М., Лобанов В., Гороховатська М. Курс фізичної хімії (лекції, лабораторний практикум та задачі). – К.: Академперіодика, 2011. – 382 с.

Лушкін Олександр Єгорович

(17.02.1951, с. Дольськ Трубчевського р-ну Брянської обл., Росія), кандидат фіз.-мат. наук, доцент

1976 р. закінчив вечірнє відділення радіофізичного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю радіофізика й електроніка (фізична електроніка). На кафедрі фізичної електроніки радіофізичного факультету працює з 1973 р. За час роботи на кафедрі обіймав посади інженера, старшого та провідного інженера, молодшого та старшого наукового співробітника, доцента. Кандидатську дисертацію «Роль кристалітів окислів лужно-земельних металів у механізмі емісії металевопористих катодів» захистив у 1996 р. під науковим керівництвом професора В.Ф. Шнюкова.

Читає курси лекцій «Фізична електроніка», «Фізика вакууму та вакуумна техніка», «Сучасні проблеми емісійної електроніки», «Пристрої приймання та оброблення сигналів», проводить практичні заняття з курсів «Основи радіоелектроніки», «Пристрої приймання та оброблення сигналів», а також лабораторні роботи з «Фізичної електроніки», «Фізики вакууму та вакуумної техніки».

Наукові інтереси А.Є. Лушкіна зосереджені на дослідженні термоелектронної емісії складних сполук типу А2В6, фізико-хімічних властивостей кристалів та плівок сегнетоелектриків типу LiNbO3. Він уточнив механізм емісії металевопористих катодів і на основі цієї теорії розробив та втілив у виробництво технологію термовакуумної обробки електровакуумних приладів спеціального призначення, яка дозволила отримати значний економічний ефект. Показав, що LiNbO3 має два механізми випаровування Li-компоненти та пояснив ці результати з точки зору електронної теорії випаровування кристалів типу А2В6, яка була розроблена на кафедрі фізичної електроніки під керівництвом проф. Пікуса Г.Я.

Має понад 100 наукових публікацій. Співавтор у двох навчальних посібниках з курсу «Основи фізики вакууму та вакуумної техніки», навчального посібника «Фізична електроніка», а також у трьох авторських свідоцтвах на винаходи.

Ляшенко Василь Іванович

(1902-1975), доктор фіз.-мат. наук, професор

У 1928 р. закінчив фізико-математичне відділення Київського інституту народної освіти (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка) і поступив до аспірантури Інституту фізики АН УРСР. Одночасно з навчанням в аспірантурі Ляшенко В.І. з 1930 р. працює в Київському університеті асистентом, завідувачем кафедри фізичного факультету, з 1932 р. по 1941 р. спочатку в.о. доцента, а потім доцентом кафедри фізики і електрофізики.

В 1945 р. повертається до викладацької роботи в університеті за сумісництвом. Працював доцентом на кафедрі фізики напівпровідників від дня її створення в 1952 р., а з 1957-60 рр. - завідувачем кафедри.

Кандидатську дисертацію, присвячену дослідженню контактних та випростуючих ефектів в системі метал-напівпровідник, захистив у 1935 р. В 1938 р. ним першим було експериментально відкрито явища збіднення та збагачення на носії струму приконтактного шару напівпровідника. В 1956 р. захистив докторську дисертацію на тему «Влияние поверхности на электрические явления в полупроводниках».

За роки роботи в університеті читав курси лекцій: «Фізика іонних та електронних процесів», «Електрофізика твердого тіла», «Фізика напівпровідників», оригінальний спецкурс «Фізика поверхневих явищ в напівпровідниках» та ін.; приділяв значну увагу методичній роботі, видав декілька методичних посібників.

Наукова діяльність пов’язана з дослідженнями фізичних явищ, чутливих до властивостей поверхні. Ним разом із співробітниками було експериментально доведено існування електронних станів на поверхні окисних напівпровідниів, вивчались електронні явища в процесах адсорбції, було знайдено так звані адсорбційно-електричний та електродесорбційний ефекти, встановлено вплив стану поверхні на фотоелектричні властивості напівпровідників. Результати цих досліджень узагальнено в монографії «Электронные явления на поверхности полупроводников», яка в той час була першою в Радянському Союзі монографією, присвяченою проблемам поверхневих явищ в напівпровідниках. В 1970 р. за цю монографію разом з колективом співавторів був удостоєний Державної премії України в галузі науки і техніки. Є автором понад 100 наукових робіт та винаходів.

Мартиш Євген Власович

(30.09.1952, м. Віляни, Латвія), доктор фіз.-мат. наук, професор

Середню освіту отримав в сш. № 168 в 1969 році. В період навчання був неодноразовим переможцем та призером учнівських олімпіад з природничих наук різного рівня – від районних до республіканських. Закінчив Київський держуніверситет в 1974 р. Першу наукову працю (разом з Є.Л. Голдаєвичем) написав в 1973 р. під керівництвом Є.Я. Когана. За цю роботу автори отримали 2-гу премію в університетському конкурсі студентських наукових робіт. Відразу після закінчення університету був направлений до лав Радянської Армії. Після закінчення служби був прийнятий інженером НДС кафедри фізичної електроніки, де розпочав наукові дослідження в теорії низькотемпературної плазми під керівництвом Є.Я. Когана. Тематика більшості робіт цього періоду базувалась на взаємозв’язку колективних та елементарних процесів в нерівноважній плазмі. В 1983 році захистив кандидатську дисертацію. Після отримання звання старшого наукового співробітника в 1985 р. був переведений до Управління НДР МінВССО УРСР на посаду керівника відділу природничих та гуманітарних наук. З 1988 по 1993 рік – завідувач сектором в НДЛ «Лазерний зв’язок» при кафедрі математики та теоретичної радіофізики, яку тоді очолював В.Г. Бар’яхтар. Після повернення на кафедру фізичної електроніки тривалий час співпрацював з групою С.М. Левитського, виконуючи прикладні дослідження з плазмодинаміки та фізики іоносферної плазми. З 2000 року розпочав викладацьку діяльність на кафедрі, яку веде і зараз. Основна тематика лекцій та семінарських занять – прикладна електродинаміка та окремі розділи фізики плазми. Наукова діяльність в цей період в галузі гетерофазних середовищ дала можливість показати (разом з В.М. Мальневим) механізм утворення т. зв. «лівих середовищ» в запорошеній плазмі. У співробітництві з фахівцями Інституту М. Планка (ФРН) були досліджені інші процеси за участі магнітних порошинок в багатокомпонентній плазмі, яка знаходиться в магнітному полі, зокрема утворення в ній макроструктур. Одночасно, разом з науковцями ІКІ НАН та НКА України, був виконаний ряд робіт з фізики космічної плазми. По результатах цих робіт в 2009 році була захищена докторська дисертація. Останнім часом співпрацює з групою експериментаторів, які досліджують, під керівництвом В.Я. Черняка, динамічні та хімічні процеси в розрядній плазмі високого тиску.

Доробок Є.В. Мартиша складають більш ніж 100 наукових праць. Він неодноразово виступав з науковими повідомленнями про свої результати на міжнародних конференціях, в провідних університетах і академічних закладах різних країн.

Мельник Павло Вікентійович

(23.04.1932, с. Калинівка Староконстянтинівського р-ну Хмельниц. обл.), кандидат фіз.-мат. наук, професор

В 1955 р. закінчив радіофізичний факультет Київського університету ім. Т. Шевченка. В 1967 р. захистив кандидатську дисертацію «Исследование внешнего фотоэффекта, возбуждаемого мягкими рентгеновскими лучами и неупругого рассеяния електронов средних энергий» (науковий керівник – проф. Находкін М.Г). Працював в університеті: 1954-55 рр. – лаборантом, 1955-57 рр.– завідуючим лабораторією, 1957-60 рр.– аспірантом, 1960-70 рр. – старшим науковим співробітником, 1970-72 рр. – старшим викладачем кафедри фізичної електроніки, 1972-98 рр. – доцентом кафедри кріогенної та мікроелектроніки. З 1998 р. – професор кафедри кріогенної та мікроелектроніки. В 1969-70 рр. стажувався у Швеції, в 1975 р. відряджувався на наукову роботу до США. Багато років був заступником декана радіофізичного факультету з наукової роботи.

Читав курси лекцій : «Електронна й іонна оптика», «Фізична електроніка», «Фізичні основи мікроелектроніки», «Методи дослідження поверхні», «Скануюча тунельна мікроскопія й спектроскопія». Організував і веде практикуми з фізичної електроніки та фізичних основ мікроелектроніки.

Основні напрями наукової діяльності: взаємодія електронів середніх енергій і електромагнітного випромінювання з поверхнею твердого тіла; фізика поверхні; електронна спектроскопія.

Ним розроблено, створено і впроваджено комплекс апаратури та розвинуто сучасні методи досліджень поверхні твердого тіла (фотоелектронна спектроскопія, спектроскопія розсіяних електронів, скануюча тунельна мікроскопія й спектроскопія). Вперше встановив подібність явищ збудження оже-електронів квантами та первинними електронами. Встановив основні закономірності пружного і непружного розсіяння електронів середніх енергій у твердих тілах і показав інформативність диференціальних характеристик у дослідженні механізмів взаємодії з атомами твердого тіла. Мельник П.В. визначив переріз непружного розсіяння і вперше абсолютні значення перерізів пружного розсіяння атомами твердого тіла. Методами електронної спектроскопії і скануючої тунельної мікроскопії досліджено на атомному рівні механізми формування інтерфейсів кремній – чужорідні атоми (Bi,H, O2, Cu)

Серед його учнів 4 кандидати фізико-математичних наук.

Він є лауреатом Державної премії України в галузі науки й техніки за 1988 р. Номінований на Соросівського доцента.

Опублікував понад 220 наукових праць і дві монографії:

«Атлас ионизационных спектров» под ред., д.ф.м.н. Находкіна М.Г.- К.: Вища школа. 1989. - 232с.;

«Ионизационная спектроскопия» під ред. академ. Находкіна М.Г. - К.: Либідь. 1992. -212 с.

Мельник Юрій Полікарпович

(23.03.1938, м. Бійськ, Алтайський край, Росія), кандидат фіз.-мат. наук, старший науковий співробітник

Закiнчив радіофiзичний факультет Київського унiверситету iм. Т.Г. Шевченка у 1962 р. Кандидатську дисертацiю захистив у 1980 роцi на тему «Структура и электронные свойства субмонослойных пленок кислорода, бария и окиси бария на гранях (100) и (110) вольфрама» (науковий керiвник проф. Городецький Д.О.).

Працював на радiофiзичному факультетi з 1962 р. старшим лаборантом, інженером, завiдувачем лабораторії, молодшим науковим співробітником кафедри фiзичної електронiки, старшим науковим співробітником кафедри електрофiзики.

Проводив спецсемінар з фізичної електроніки, семінари і лабораторні заняття з курсів молекулярноi фiзики, електрики та магнетизму.

Напрям наукових дослiджень - фiзика поверхнi твердого тiла. Одержано структури мономолекулярних плiвок багатьох елементiв i деяких сполук на рiзних гранях W, Mo, що дозволило знайти загальнi закономiрностi утворення двовимiрних ґраток. Одержано вiдомостi про реконструкцiю пiдкладинки при адсорбцiї, про виникнення власних електронних коливань в адсорбованiй плiвцi.

Автор i спiвавтор приблизно 70 наукових статей.

Михайловський Борис Ілліч

(17.04.1929, м. Кам’янець-Подільський - 2014, м. Київ), кандидат фіз.-мат. наук, доцент

В 1953 р. закінчив радіофізичний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. З 1953 р. працював в університеті асистентом, старшим викладачем, доцентом, старшим науковим співробітником. У 1972 р. захистив кандидатську дисертацію.

Наукові дослідження були спрямовані на вивчення процесів електронно-стимульованого порушення стехіометрії в бінарних напівпровідникових сполуках. Був науковим керівником госпдоговірних тем, одним з основних виконавців держбюджетних тем.

За час роботи в університеті читав лекції «Фізична електроніка», «Електронні та іонні прилади», «Фізика вакууму та вакуумної техніки». Керував курсовими та дипломними роботами, проводив семінарські заняття та лабораторні роботи.

Виконував обов’язки заступника декана радіофізичного факультету (1954-1959), Голови профбюро факультету (1977-1984), заступника Голови профкому університету, члена Вченої ради факультету.

Нагороджений орденом «Знак пошани», медалями.

Автор та співавтор понад 80 наукових праць (серед яких три авторські свідоцтва на винаходи), 10 методичних розробок для лабораторних робіт, навчального посібника «Основи фізики вакууму та вакуумної техніки».

Моргуліс Наум Давидович

(14.05.1904, м. Лютичев Подільської губ. (нині Хмельн. обл.) - 1.09.1976, м. Київ), доктор фіз.-мат. наук, професор, член-кореспондент АН УРСР

Закінчив у 1926 р. Київський інститут народної освіти. В 1932-76 рр. працював у Київському державному університеті професором (з 1934), керівником спеціалізації «Електрофізика» (1932-1937), завідувачем створеної ним кафедри електрофізики (1932-1941 та 1944-1952), кафедри фізичної електроніки (1952-1976).

Читав курс «Фізична електроніка». Був одним із засновників створеного на базі керованої ним кафедри радіофізичного факультету.

Одночасно з роботою в університеті в 1927-61 рр. працював в Інституті фізики АН УРСР аспірантом, науковим співробітником, керівником групи, а з 1936 р. - завідувачем відділу. Захистив докторську дисертацію в 1937 р., обраний член-кореспондентом АН УРСР у 1939 р.

Основні напрями наукової роботи - фізична електроніка і фізика плазми. Обґрунтував напівпровідникові властивості ефективних електронних емітерів, вивчив електронні та адсорбційні властивості метал-плівкових емітерів, створив термоемісійний (плазмовий) метод прямого перетворення теплової енергії на електричну. Відкрив явище фоторезонансної плазми.

Був засновником і керівником Київської наукової школи з фізичної електроніки. Серед його учнів - шість академіків та членів-кореспондентів АН України, четверо завідувачів кафедр на радіофізичному факультеті, численні доктори наук, професори, лауреати Державних премій СРСР та України.

Опублікував понад 200 наукових праць, у тому числі монографію «Термоэлектронный (пламенный) преобразователь энергии» (1961).

Мостовий Володимир Йосипович

(04.07.1919, с. Хажин Бердичівського р-ну, Житомир. обл. - 18.10.1996, м Москва, Росія), член-кореспондент АН СРСР

Володимир Йосипович народився у селі Хажин Бердичівського району Житомирської області у сім’ї службовців. У 1941 р. закінчив фізико-математичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. З липня 1941 р. по 1945 р. – активний учасник Другої світової війни: прискорений курс Подільського артилерійського училища, командир батареї 816-го артилерійського полку (281 стрілецька дивізія, 23 армія, Ленінградський фронт). З 1946 р. капітан Мостовой – у запасі. А далі аспірантура і наукова робота. Працював в інституті атомної енергії імені І.В. Курчатова за напрямами: нейтронна фізика та фізика ядерних реакторів. Разом з іншими вченими створив метод нейтронної спектроскопії за часом прольоту, відкрив нейтронні резонанси та визначив їхні параметри.

Герой СРСР (1944), лауреат трьох Державних премій СРСР (1949, 1953, 1973). Нагороджений орденами Леніна, Жовтневої революції, 2 орденами Вітчизняної війни І ступеня, орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, 2 орденами Трудового Червоного Прапора, орденами Червоної Зірки, «Знак Пошани». Нагороджений також золотою медаллю імені І.В. Курчатова за цикл робіт по мас-спектрометрії нейтронів і фізиці ділення.

© 2014   Кафедра фізичної електроніки  факультету радіофізики, електроніки та комп'ютерних систем
КНУ імені Тараса Шевченка