КНУ імені Тараса ШевченкаФРЕКСКафедра фізичної електронікиПерсоналії (А - Ж)

Персоналії (А - Ж)

Анісімов Ігор Олексійович

(30.06.1958, м. Київ), доктор фіз.-мат. наук, професор, декан радіофізичного факультету

Закінчив у 1975 р. фіз.-мат. школу № 145 м. Києва, в 1980 р. – радіофізичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. Кандидатську дисертацію захистив у 1987 р., докторську – в 2000 р. (науковий керівник та консультант – С.М. Левитський).

Працює на радіофізичному факультеті Київського університету з 1980 р., асистентом кафедри радіоелектроніки (1980-88 рр., у 1982-1986 рр. – в заочній аспірантурі), доцентом кафедри радіоелектроніки (1989-1996) та кафедри напівпровідникової електроніки (1996-2001 рр., у 1998-1999 рр. – в докторантурі), професором кафедри напівпровідникової електроніки (2001-2002), завідувачем кафедри фізичної електроніки (2002-2007), деканом (з 2007 р. дотепер). У 1995-2004 рр. за сумісництвом викладав у Національному університеті «Києво-Могилянська Академія». У 1995-1996 рр. – у Міжнародному Соломоновому університеті.

В КНУ читав курси «Сучасна радіоелектроніка», «Статистична радіофізика», «Фізична електроніка. Ч.І», «Нелінійні хвилі. Структури. Хаос» та ін. Зараз читає курси «Коливання і хвилі», «Синергетика», «Фізика плазми». Автор підручників «Коливання і хвилі» (вид. 1 – К.: Академпрес, 2003; вид. 2 – К.: ВПЦ «Київський університет», 2009), «Синергетика» (К.: ВПЦ «Київський університет», 2014).

Основні напрями наукової роботи пов’язані з теоретичним дослідженням хвильових процесів у неоднорідних плазмово-пучкових системах, числовим моделюванням однорідних та неоднорідних плазмово-пучкових систем, а також дослідженням хаотичної динаміки в радіоелектроніці та фізиці плазми. Виконав разом з Левитським С.М., Кельником О.І., Краффт К. (університет Парі-Сюд, м. Орсей, Франція) та іншими цикл робіт з дослідження перехідного випромінювання при інжекції електронних пучків у іоносферну плазму. Запропонував і дослідив разом з Левитським С.М., Романюком Л.І. (ІЯД НАН України) та іншими механізм просвітлення бар’єрів щільної плазми для електромагнітних хвиль за допомогою електронних пучків. Запропонував метод діагностики неоднорідної плазми за перехідним випромінюванням короткого електронного згустку. Разом із Сорокою С.В., Сіверським Т.В. та Літошенком Т.Є. дослідив нелінійні явища в області локального плазмового резонансу неоднорідної плазми, збуджуваній модульованим електронним пучком або електричним полем накачування. Разом з Літошенком Т.Є. та Соловйовою М.Й. вивчив динаміку модульованих та немодульованих електронних пучків в однорідній і неоднорідній плазмі. Автор понад 400 друкованих праць, у тому числі понад 120 статей. Під його керівництвом захищено 6 кандидатських дисертацій (О.І. Кельник, Т.Є. Літошенко, К.С. Мусатенко, М.В. Висоцький, М.Й. Соловйова, С.В. Сорока) , був науковим консультантом 1 докторської дисертації (В.Ю. Первак).

Голова спеціалізованої ради на радіофізичному факультеті КНУ, член спеціалізованої ради Інституту фізики НАНУ, член бюро Наукової ради з фізики плазми та плазмової електроніки НАНУ, головний редактор журналу «Вісник Київського університету. Радіофізика та електроніка», член оргкомітетів та програмних комітетів кількох міжнародних наукових конференцій з електроніки, прикладної фізики та фізики плазми. Віце-президент Українського фізичного товариства, Голова правління Всеукраїнського об’єднання медичних фізиків та інженерів. Заступник голови комісії з фізики і прикладної фізики Науково-методичної ради МОНМС України. Заступник голови журі Всеукраїнських учнівських олімпіад з фізики, учнівських та студентських турнірів з фізики. Науковий керівник команди України на Міжнародних учнівських олімпіадах з фізики.

Соросівський доцент (1995). Відмінник освіти України (2002). Грамота Верховної Ради України (2009). Заслужений діяч науки і техніки України (2009). Академік АН вищої школи України (2011). Лауреат премії НАН України ім. Н.Д. Моргуліса (2011, разом з Ільченком В.В. та Федорусом О.Г.).

Має також публікації з історії Києва.

Бабіч Іда Львівна

(29.09.1928, м. Бердичів - 27.10.2014, м. Київ), кандидат фіз.-мат. наук, доцент

Закінчила фізичний факультет Київського університету в 1951 р. В 1964 р. захистила кандидатську дисертацію «Влияние межмолекулярного взаимодествия на интенсивность спектров комбинационного рассеяния» (науковий керівник проф. Конділенко І.І.).

Працювала асистентом та старшим викладачем (1952-1987) кафедри електрофізики, з 1987 р. – провідний інженер кафедри фізичної електроніки.

Читала лекції з курсів «Механіка, «Оптика», «Атомна та ядерна фізика». Була науковим керівником вимірювального та механічного практикумів.

Основні напрями наукових досліджень – спектроскопія твердого тіла, рідин, багатокомпонентної плазми.

Має понад 160 опублікованих наукових робіт, серед яких 12 наукових розробок та один підручник.

Байраченко Іван Володимирович

(14.11.1926, с. Шимкове Ананіївський р-н, Одеськ. обл. - 2005, м. Київ), кандидат фіз.-мат. наук, доцент

Закінчив радіофізичний факультет Київського університету (1953). З 1954 р. - асистент, 1956 р. – старший викладач кафедри радіофізики (нині – кафедра квантової радіофізики). У 1962 перейшов працювати на кафедру загальної радіотехніки, організовану на базі кафедри радіофізики, ставши одним з її провідних викладачів. У 1964 захистив кандидатську дисертацію «Про фізику взаємодії радіохвиль з поляризованими метеорними слідами» (науковий керівник – проф. Є.Й. Фіалко, завідувач кафедри загальної радіотехніки). У 1967-1991 працював доцентом кафедри загальної радіотехніки (з 1974 – кафедри радіоелектроніки). У 1991-1999 рр. – старший науковий співробітник цієї кафедри. В останній період життя працював на кафедрі фізичної електроніки.

Читав нормативні курси «Вимірювання на НВЧ», «Основи електротехніки», «Загальна електротехніка», «Радіотехнічні кола і сигнали».

Напрями наукових досліджень - в області розсіювання радіохвиль метеорними слідами. У 1957 р., коли за програмами Міжнародного геофізичного року та Міжнародного геофізичного співробітництва на кафедрі радіофізики була створена група для радіолокаційних спостережень метеорів, увійшов до її складу. Був директором спостережної станції Трипілля (на базі радіолокаційної станції П-3), де працювали молоді науковці Р.І. Мойся, А.Т. Мізернюк, В.Ф. Шкурдода, Ю.С. Всехсвятська. У 1961-1963 рр. разом з Р.І. Мойсею, В.І. Мельником, Г.І. Коломійцем брав участь у створенні двох радіолокаційних установок з довжинами хвиль 6.49 м і 9.59 м з високою частотою повторення радіоімпульсів, які дали змогу вимірювати швидкості метеорів і початкові радіуси метеорних слідів. Займався також експериментальним вивченням відбиття радіохвиль від лабораторних моделей метеорних слідів, встановленням закону розподілу метеорних тіл за масами.

Автор 60 статей у наукових журналах, 6 навчальних посібників та методичних розробок. Найголовніші з них – курс лекцій та збірник задач до нього.

Основні праці:

- Радіотехнічні кола і сигнали. Курс лекцій. - К., 1992.

Баранський Петро Іванович

(1925 р.н.), доктор фіз.-мат. наук, професор

Після закінчення середньої школи й армійської служби навчався на фізичному факультеті Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка (1946-1951). В 1953 р. успішно закінчив аспірантуру при Інституті фізики АН УРСР, захистив кандидатську дисертацію, а в 1966-му здобув науковий ступінь доктора фізико-математичних наук. Цього ж року йому присвоєно звання заслуженого діяча науки і техніки України.

Науково-організаційна діяльність П.І. Баранського відома широким колам громадськості країни. Упродовж двадцяти років (1972-1992) він очолював відділ Інституту напівпровідників АН України (тепер - Інститут фізики напівпровідників НАН України).

Петро Іванович Баранський - один з найавторитетніших в країні вчених у галузі термоелектрики. Він - автор понад 260 наукових публікацій та співавтор семи монографій; одна з найвідоміших поміж них - двотомне видання у франкомовному перекладі «Electronique des semiconducteurs».

Наукові праці професора П.І. Баранського - вагомий внесок у розвиток одного з найактуальніших напрямів фізики напівпровідників, пов’язаного з теоретичним й експериментальним дослідженням кінетичних явищ у багатодолинних напівпровідниках. Підсумком досліджень цього циклу стало видання видавництвом «Наукова думка» двох книг П.І. Баранського (у співавторстві): 1975 р. - «Напівпровідникова електроніка» і 1977 р. - «Електричні і гальваномагнітні явища в анізотропних напівпровідниках».

За «Розробку фізичних основ міцності ковалентних кристалів і оптимізацію на цій основі технології виготовлення напівпровідникових структур мікроелектроніки» професора П.І. Баранського 1987 року удостоєно звання лауреата Державної премії УРСР. У 1994 році обрано членом Міжнародної термоелектричної академії (МТА), а в 1999 - іноземним членом Російської академії природничих наук.

Професором П.І. Баранським підготовлено 12 докторів та 27 кандидатів наук.

За активну діяльність у Міжнародній термоелектричній академії Петра Івановича нагороджено дипломом МТА (2002); він володар Почесного Золотого Призу МТА в номінації «За фундаментальний внесок у розвиток термоелектрики» (2004) і Диплому МТА за успіхи в дослідженні термоелектричних і наноструктур (2007).

Знаний професор П.І. Баранський і як винахідник: має 19 авторських свідоцтв. За впровадження окремих із них у напівпровідникову промисловість удостоєний відповідних державних відзнак.

Петро Іванович Баранський - учасник Великої Вітчизняної війни, нагороджений кількома урядовими нагородами.

За багаторічну плідну наукову, науково-організаційну та педагогічну діяльність, вагомий особистий внесок у розвиток наукових досліджень у галузі фізики напівпровідників, підготовку наукових кадрів Петра Івановича Баранського нагороджено Почесною грамотою Президії Національної академії наук і Центрального комітету профспілки працівників НАН України. Професору П.І. Баранському, як відомому діячеві науки, розпорядженням Президента України призначено пожиттєву державну стипендію.

Баранчук Микола Степанович

(19.05.1935, с. Старопорицьк, Іваничівський р-н, Волин. обл.), кандидат фіз.-мат наук, доцент

Закінчив Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка в 1959 р. Працював у 1959-2002 рр. на кафедрі фізичної електроніки радіофізичного факультету: зав. навчальною лабораторією, старший інженер, старший науковий співробітник, асистент, старший викладач, доцент, старший науковий співробітник.

Наукові дослідження пов’язані з фізикою плазми, основними з яких є: дослідження характеру розповсюдження повільних хвиль у плазмі та їх взаємодія з електронним пучком; дослідження пульсуючого розряду та його характеристик, емісійних властивостей діелектриків в пульсуючому розряді. Кандидат фізико-математичних наук.

Протягом викладацької роботи на кафедрі прочитав 12 спецкурсів, видав навчальний посібник «Схемотехніка» (співавтори Бучнєв В.В. і Черняк В.Я.).

Бардамид Олександра Федорівна

Кандидат фіз.-мат. наук., старший науковий співробітник

В 1970 закінчила радіофізичний факультет Київського університету. Працює в Київському університеті з 1970 р. спочатку на кафедрі фізичної електроніки, з 1989 на кафедрі кріогенної та мікроелектроніки на посадах старшого інженера, молодшого наукового співробітника, наукового співробітника, старшого наукового співробітника У 1984 р. захистила кандидатську дисертацію «Структура аморфних плівок германію».

Основні напрями наукової діяльності: встановила основні закономірності росту аморфних плівок тетраедричних напівпровідників із голкоподібною структурою. Результати роботи ініціювали комп’ютерне моделювання росту таких плівок вченими зі США та Нідерландів, яке показало повну кореляцію з експериментальними даними. Наразі вивчає взаємодію пучків легких іонів низьких енергій з поверхнями металів із метою вибору матеріалів для виготовлення діагностичних дзеркал у термоядерному реакторі.

Поставлені 4 лабораторні роботи з курсу «Фізична мікроелектроніка» та видані методичні вказівки до них. В 1987-1999 рр. - вчений секретар 4-х науково-технічних програм МОН України та виконавчий секретар Українського комітету радіосоюзу. У 2010-2011 рр. - вчений секретар напряму «Діагностика і метрологія наноструктур» Програми розвитку співробітництва в галузі нанотехнологій між МОН України та Федеральним агентством з науки і інновацій РФ. В 2003-2005 рр. - науковий керівник 2 госпдоговірних тем. В 2001-2006 рр. – відповідальний виконавець 2-х прикладних та 1 фундаментального проектів. В 1998 та 2000 рр. – вчений секретар VIII та ІХ Міжнародного семінару «Діагностика поверхні йонними пучками».

Автор близько 130 наукових праць. Основні з яких:

- Structural peculiarities of amorphous germanium films //Thin Solid Films, 1976. 34, (in co-authorship);

- Angle of deposition effects in short-range order of amorphous germanium // Thin Solid Films 112, 1984. (in co-authorship);

- Some problems of the material choice for the first mirrors of plasma diagnostics in a fusion reactor //Rev. Sci. Instr., 1999. 70. ((in co-authorship);

- Erosion of steel under bombardment with ions of a deuterium plasma // Vacuum, 2000. 58/1 (in co-authorship);

- The test of Mo and W mirrors // Plasma Devices and Operations. 2004. 12 (in co-authorship);

- Surface roughening and grain orientation dependence of the erosion of polycrystalline stainless steel by hydrogen irradiation // J.Nucl.Mater., 2004. 329-333 (in co-authorship);

- Observation of unique blister-like surface features on amorphous metallic alloys following bombardment with deuterium ions // Journal of Nuclear Materials, 2008. 376 (in co-authorship);

- Optical properties of Al mirrors under impact of deuterium plasma ions in experiments simulating ITER conditions //J.Nuclear Materials, 2009.393 (in co-authorship).

Бех Ігор Іванович

(02.10.1973, м. Надвірна, Івано-Франків. обл.), кандидат фіз.-мат наук, доцент

Закінчив радіофізичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка 1995 року.

З 1995 р. по 1997 р. – стажист-дослідник проблемної науково-дослідної лабораторії фізичної електроніки. Протягом 1997 – 2000 рр. навчався в аспірантурі радіофізичного факультету. З 2002 р. – на викладацькій роботі. 2002 – 2008 рр. – асистент кафедри фізичної електроніки. У 2007 році захистив дисертацію «Фізико-хімічні та емісійні властивості гетерогенних систем на основі скандію» на здобуття наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук за спеціальністю 01.04.04 – «фізична електроніка». З 2008 р. – доцент кафедри фізичної електроніки радіофізичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

напрями наукової роботи: емісійна електроніка, механізм емісії потужних термо- та автоемітерів, газова сенсорика.

Педагогічна діяльність: читає курси лекцій «Фізичні основи комп’ютерної електроніки» для студентів І та ІІ курсу факультету кібернетики, напрям підготовки — «програмна інженерія»; курс лекцій, лабораторні та практичні заняття по курсу «Комп’ютерна електроніка» для студентів ІІ курсу радіофізичного факультету, напрям підготовки — «комп’ютерна інженерія»; курс лекцій «Мікропроцесорна техніка» для студентів ІІІ курсу радіофізичного факультету, спеціалізація «кріогенна та мікроелектроніка» і «медична радіофізика»; проводить лабораторні та практичні заняття по курсу «Радіотехнічні кола та сигнали» для студентів ІІ курсу радіофізичного факультету, напрям підготовки — «прикладна фізика»; практичні заняття по курсу «Радіоелектроніка» для студентів ІІ курсу радіофізичного факультету, напрям підготовки — «прикладна фізика»; лабораторні заняття по курсу «Радіоелектроніка» для студентів ІІІ курсу радіофізичного факультету, напрям підготовки — «прикладна фізика»; лабораторні заняття по курсу «Мікрохвильова електродинаміка», «Мікрохвильова електродинаміка та електроніка» та «Мікрохвильова твердотільна електроніка НВЧ» для студентів ІV курсу радіофізичного факультету, напрям підготовки — «прикладна фізика», спеціалізація — «фізична електроніка»; Здійснює наукове керівництво виконанням виробничої та асистентської практик, курсових, кваліфікаційних, дипломних і магістерських робіт студентів.

Публікації: за час роботи опубліковано 13 наукових статей, 10 тез та 14 праць міжнародних наукових конференцій, видано 14 навчально-методичних робіт.

Громадська діяльність: виконував обов’язки вченого секретаря кафедри фізичної електроніки, виконує обов’язки відповідальної особи з питань інформатизації на факультеті.

Основні наукові публікації:

1. Бех І.І., Лушкин О.Є. Шнюков В.Ф. Свойства совместных пленок бария и кальция на вольфраме. // Известия РАН. Сер. Физическая. – 1998. – Т. 62. – № 10. – С. 2057 – 2062.

2. Ракітін С.П., Панічкіна В.В., Гетьман О.І., Ільченко В.В., Лушкін О.Є., Бех І.І. Вивчення механізму емісії високострумових імпрегнованих скандатних катодів. // Зб. «Фундаментальні орієнтири науки. Хімія та наукові основи перспективних технологій.» – К.: «Академперіодика». – 2005. – C. 224 – 238.

Основні навчально-методичні праці:

1. Бех І.І., Б.І. Михайловський, О.Є. Лушкін. Основи фізики вакууму. Навчальний посібник (І частина). – К.: ВПЦ «Київський університет» – 2001. – 105 с.

2. Бех І.І., Б.І. Михайловський, О.Є. Лушкін, В.М. Телега. Основи фізики вакууму. Навчальний посібник (ІІ частина). – К.: ВПЦ «Київський університет» – 2004. – 70 с.

3. Бех І.І., С.М. Левитський. Фізичні основи комп’ютерної електроніки. Навчальний посібник з грифом МОН України «Рекомендовано Міністерством Освіти і Науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, які навчаються за напрямом підготовки «Комп’ютерна інженерія». – К.: ТОВ «Карбон», – 2010 – 233 с.

Бойко Борис Андрійович

(19.02.1931, м. Сміла, Черкас. обл.), кандидат фіз.-мат. наук

Кандидат фізико-математичних наук, старший викладач народився 19 лютого 1931p. у місті Сміла Черкаської області. Помер 29 січня 2011р. У 1953 р. закінчив фізичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка по спеціальності «фізика» і почав працювати на радіофізичному факультеті цього ж університету спочатку завідувачем лабораторії, далі викладачем, а з 1965р. старшим викладачем. В 1987 р. через стан здоров’я пішов на пенсію.

В 1978 р. під науковим керівництвом професора Д.О. Городецького захистив кандидатську дисертацію «Структура, електронні та динамічні властивості тонких плівок деяких матеріалів на поверхні монокристалу вольфраму». Читав курси «Фізика вакууму», «Електронні і іонні прилади», а також проводив практичні заняття з цих курсів.

Наукові інтереси були пов’язані з вивченням можливості вимірів інтенсивності молекулярних пучків за допомогою методу радіоактивних ізотопів і з дослідженням адсорбційних явищ на поверхні кристалів тугоплавких металів. Отримані ним результати мали суттєве значення для розуміння як механізму утворення плівок речовин з ковалентною взаємодією між атомами підкладинки і адатомами та між самими адатомами, так і для розвитку уявлень про динамічні властивості атомів в поверхневих гратках твердого тіла і в адсорбованих на його поверхні тонких плівках. Велике практичне значення має розроблена ним методика вирощування монокристалічних плівок кремнію на металевих підкладинках.

Протягом 4-х років (1961-1965 рp.) був заступником декана радіофізичного факультету.

Борзяк Петро Григорович

(03.09.1903, Пищики, Полтав. обл. - 15.08.2000, м.Київ), доктор фіз.-мат. наук, професор, член-кореспондент НАН України

Одержав вищу освіту в 1929 р. на кафедрі фізики Київського інституту народної освіти (зараз – кафедра фізичної електроніки радіофізичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка). Захистив докторську дисертацію в 1954 р., мав учене звання професора, почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки УРСР» (1978), був членом наукової ради АН СРСР з фізичної електроніки, членом президії товариства «Знання», ученим секретарем і членом редколегії «Українського фізичного журналу».

З 1929р. працював в Науково-дослідному інституті фізики Наркомосвіти УСРР (з 1991 р. – Інститут фізики НАН України) на посадах наукового та старшого наукового співробітника, ученого секретаря, завідувача лабораторії фотоелектричних явищ (1956-1962) і відділу фізичної електроніки (1962-1981).

Нагороджений орденом «Знак пошани», є лауреатом Державної премії УРСР в галузі науки і техніки 1986р. за цикл праць «Розмірні ефекти у малих частинках твердого тіла».

Викладав фізику у сільських школах (1920-1923), Фізико-хіміко-математичному інституті (1931-1933), Київському університеті (1935-1941), Київському інституті цивільних інженерів (1944).

Головні напрями наукових дослiджень:

- фотоелектронна емісія;

- ефективні фотокатоди;

- фотоелектронна спектроскопія;

- вторинна електронна емісія;

- автофотоемісія;

- емісія «гарячих» електронів і світла з диспергованих металічних плівок;

- фізика малих частинок.

Найважливіші наукові результати:

- Доведено напівпровідникову природу фотоемісії срібно-киснево-цезієвого та сурм’яно-цезієвого катоду (1939-1956).

- Впроваджено методику клина для дослідження фотоелектронної і вторинно-електронної емісії (1947).

- Запропоновано інтерференційний спосіб підвищення ефективності фотокатодів (1952).

- Вперше спостережено екситонний механізм фотоемісії з напівпровідників (1953).

- Виявлено і досліджено розмірні ефекти у властивостях малих частинок твердого тіла (1952-1986).

- Запропоновано і реалізовано ідею керування червоною межею фотоефекту шляхом адсорбції на поверхні дипольних молекул (1955).

- Розроблені автофотоемітери у вигляді германієвих і кремнієвих вістер (1961-1963).

- Відкрито явище емісії «гарячих» електронів і світла з диспергованих металічних плівок, яке захищене Дипломом Держкомітету СРСР з винаходів та відкриттів (1963).

Під його науковим керівництвом захищено 5 докторських і 7 кандидатських дисертацій.

Він є співавтором багатьох наукових праць, у тому числі трьох монографій.

Браун Олег Михайлович

(1949 р.н.), доктор фіз.-мат. наук

Закiнчив радіофізичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка в 1972 р. Захистив кандидатську дисертацію («Взаємодія атомів, хемосорбованих на поверхні метала») в 1982 р. і докторську дисертацію («Динамічні процеси в адсорбованих плівках») в 1991 р., має вчене звання старшого наукового співробітника (1991).

З 1975 р. працює в Інституті фізики АН УРСР (з 1991 р. – Інститут фізики НАН України), з 1993 р. – на посаді провідного наукового співробітника.

Нагороджений відзнакою НАН України «За професійні здобутки» (2008), є лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки 2008 р. за цикл праць «Адсорбовані шари на поверхні перехідних металів: структура, електронні процеси, тертя, кінетика формування, каталіз», членом Європейської наукової фундації з нанотрибології.

Основні роботи О.М. Брауна присвячені дослідженню проблем в галузі фізики поверхні, нелінійній фізики, нанофізики і трибології (науки про тертя). О.М. Браун є автором і співавтором більше ніж 100 наукових праць, з них однієї монографії «The Frenkel-Kontorova Model: Concepts, Methods, and Applications» (Springer, 2004; переклад російською мовою: Физматлит, 2008) (з Ю.С. Ківшарем) і декількьох оглядів:

- O.M. Braun, Tribology Letters 39 (2010) 283–293 "Bridging the gap between the atomic-scale and macroscopic modeling of friction";

- O.M. Braun and A.G. Naumovets, Surf. Sci. Reports 60 (2006) 79–158 "Nanotribology: Microscopic mechanisms of friction";

- O.M. Braun and Yu.S. Kivshar, Physics Reports 306 (1998) 1–108 "Nonlinear dynamics of the Frenkel-Kontorova model";

- О.М. Браун, А.И. Волокітін, В.П. Жданов, УФН 158 (1989) 421–450 «Коливальна спектроскопія адсорбатів»;

- О.М. Браун і В.К. Медведев, УФН 157 (1989) 631–666 «Взаємодія між частинками, адсорбованими на металевих поверхнях»;

- О.М. Браун, УФЖ 23 (1978) 1233–1255 «Теоретичні моделі хемосорбції на металах»;

Протягом 1988-93 рр. О.М. Браун викладав у Київському державному університеті ім. Т.Г.Шевченка курси з моделювання в фізиці, фізичної електроніки та курс «Елементи теорії фізики твердого тіла». Під його науковим керівництвом захищена 1 кандидатська дисертація.

Головні напрями наукових дослiджень:

- фізика поверхні;

- нелінійній фізика;

- нанотрибологія.

Веклич Анатолій Миколайович

(09.08.1959, с. Приморське Василівського р-ну, Запоріз. обл.), доктор фіз.-мат наук, професор, завідувач кафедри фізичної електроніки

Закінчив радіофізичний факультет Київського державного університету в 1981 р. Після закінчення університету працював на кафедрі фізичної електроніки стажистом-дослідником, а згодом став аспірантом. Після закінчення аспірантури працював на Київському заводі радіовимірювальної апаратури «Буревісник». У 1990 р. повернувся до університету і став працювати молодшим науковим співробітником кафедри фізичної електроніки. Згодом стає науковим та старшим науковим співробітником. У 1997 р. захищає кандидатську дисертацію «Фізичні особливості плазми електричної дуги, що вільно горить в парах міді», а у 2013 р. - докторську дисертацію «Фізичні властивості термічної багатокомпонентної плазми з домішками парів металів» зі спеціальності 01.04.08 – фізика плазми.

Зараз працює професором на кафедрі фізичної електроніки. Читає курси лекцій «Мікропроцесорна техніка», «Комп’ютерний експеримент», «Сучасні комп’ютерні технології», «Пакети прикладних задач», «Спеціальні розділи фізики плазми». З 1 липня 2016 р. обіймає посаду завідувача кафедри фізичної електроніки.

Коло наукових інтересів пов’язане з фізикою низькотемпературної плазми, а саме: з дослідженнями електродугової плазми методами оптичної емісійної та лазерної абсорбційної спектроскопії, з розробкою експериментальних методів діагностики плазми. Зокрема, ним проведено дослідження стану термічної плазми електричної дуги з домішками міді, розроблено методику діагностики нестаціонарної плазми. Має низку авторських свідоцтв на винаходи СРСР та патентів України.

На сьогоднішній день наукова група, яку очолює Веклич А.М., продовжує працювати над вивченням фізичних властивостей термічної багатокомпонентної плазми з домішками парів металів у співпраці з науковцями Інституту проблем матеріалознавства імені І.М. Францевича НАН України, кафедри технології конструкційних матеріалів та матеріалознавства Технічного навчально-наукового інституту Національного університету біоресурсів і природокористування України, факультету електротехніки та комунікацій Технічного університету м. Брно (Чеська Республіка), лабораторії плазми та перетворення енергії (LAPLACE) Національного центру наукових досліджень та університету Поля Сабатьє Тулуза ІІІ м. Тулуза (Франція).

Має понад 210 наукових праць. Під його керівництвом захищена кандидатська дисертація Борецького В.Ф.

Член оргкомітетів та програмних комітетів кількох міжнародних наукових конференцій з прикладної фізики, фізики дуги перемикання та електричних контактів і електродів.

Нагороджений бронзовою медаллю ВДНГ СРСР (1983), Почесною грамотою Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2009), Премією імені Дмитра Олексійовича Городецького за кращу навчально-методичну роботу (навчальний посібник з курсу «Мікропроцесорна техніка», 2010).

Вербицький Володимир Григорович

(1952 р.н.), доктор техн. наук, директор державного підприємства «Науково-дослідний інститут мікроприладів» науково-технологічного комплексу «Інститут монокристалів» НАН України

Закінчив радіофізичний факультет Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка у 1976 р. (кафедра кріогенної та мікроелектроніки). В.Г. Вербицький розпочав трудову діяльність у науково-дослідному інституті мікроприладів. У 1988 році захистив кандидатську дисертацію, у 2004 році – докторську дисертацію за спеціальністю «Твердотільна електроніка». Від грудня 1995 р. - директор Державного підприємства «Науково-дослідний інститут мікроприладів» Міністерства промислової політики України. Від вересня 2004 р. - директор Державного підприємства «Науково-дослідний інститут мікроприладів» НТК «Інститут монокристалів» НАН України. Основними науковими та науково-технічними напрямами є: фундаментальні та прикладні дослідження мікро-, нано- та оптоелектронних структур для створення інтегральних схем, детекторів, світлодіодів та мікроелектронних приладів спеціального призначення.

В.Г. Вербицький має понад 100 наукових праць та патентів, в тому числі монографії «Температурні та оптичні мікроелектронні частотні перетворювачі» (2001), «Йонні нанотехнології в електроніці» (2002) та «Розробка високоефективних мікро-, нанотехнологій оптоелектроніки і комунікаційних систем на їх основі» (2009).

В.Г. Вербицький є членом двох спеціалізованих рад з присудження наукових ступеней із спеціальностей «Твердотільна електроніка» та «Інформатика, обчислювальна техніка та автоматизація». Йому присуджена Державна премія України в галузі науки і техніки 2009 р.- за розробку високоефективних технологій оптоелектроніки і комунікаційних систем на їх основі.

В.Г. Вербицький при інституті створив плідно працюючу наукову школу «Фізико-технологічні основи електронно-йонних методів створення надвисокочастотних інтегральних схем». Він також читає лекції з курсу «Функціональна електроніка» для магістрів радіофізичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка.

Габович Марк Давидович

(1914-1994), доктор фіз.-мат. наук, професор

У 1937 р. закінчив фізико-математичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка за спеціальністю електрофізика. Кандидатську дисертацію, яка була присвячена явищам зворотного запалення в газорозрядних приладах, захистив у 1941 р. Докторську – «Дослідження взаємодії електронних і іонних пучків з плазмою» у 1965 р.

Область наукових інтересів Марка Давидовича - фізика газових розрядів, фізика плазмових джерел іонів, фізика іонно-пучкової плазми, колективні взаємодії пучків заряджених часток з плазмою. Ним був запропонований новий спосіб формування іонних пучків з границі проникаючої плазми, що отримав широке застосування у світі. Габович М.Д. - автор перших у світі монографій по плазмовим іонним джерелам («Плазмові джерела іонів». Наукова Думка. Київ. 1964 р., «Фізика і техніка плазмових джерел іонів». Атоміздат. Москва. 1972 р.).

Роботи Габовича М.Д. та керованого ним колективу поклали в 1961- 62 рр. початок новому напряму плазмової електроніки - експериментальному дослідженню колективних взаємодій іонних пучків із плазмою.

Габович М.Д. - засновник відділу газової електроніки в ІФ НАНУ – 1965 р. Під його керівництвом захищено багато кандидатських дисертацій. За його ініціативою і під його науковим керівництвом в ІФ НАНУ почались в 70-х роках комплексні дослідження іонно-пучкової плазми, специфічного плазмового середовища, яке виникає при транспортуванні іонних пучків як у вільному просторі, так і в просторі, зайнятому електричним та магнітним полями. Ним був запропонований механізм самодекомпенсації інтенсивних квазінейтральних іонних пучків.

В 80-х роках за його ініціативою почалися в ІФ НАНУ дослідження можливості створення ефективних джерел рідкометалевих іонів, перспективних для використання в новітніх технологіях в мікроелектроніці.

Габович М.Д. - автор великої кількості оглядів в тому числі 3 оглядів в Успіхах Фізичних Наук (УФН). Він організатор і керівник Всесоюзного Семінару з фізики і техніки інтенсивних джерел іонів і іонних пучків -1977-1990рр.

Гвоздецький Василь Степанович

(1930 р.н.), доктор техн. наук, професор

Василь Степанович народився у с. Шура-Копіївська Тульчинського району Вінницької області. У 1960 р. закінчив радіофізичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Радіофізика і електроніка». Кандидат технічних наук (1968), доктор технічних наук (1976), професор (1989).

Працює головним науковим співробітником у відділі фізики газового розряду і техніки плазми Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона НАН України.

Основні напрями наукової діяльності: фізичні явища в зварювальній дузі та плазмі високого і низького тиску, емісія електронів в катодній плямі дуги; магнітне управління зварювальною дугою; мікроплазмове зварювання; взаємодія лазерного випромінювання з плазмою; розробка нових способів, технологій і устаткування для зварювання і термічної обробки як металів, так і живих тканин; розробка термоструйного процесу і відповідного інструментарію для реалізації різних методик обробки хірургічних інфікованих ран.

В.С. Гвоздецький автор понад 200 наукових праць, 53 авторських свідоцтв СРСР і 22 патентів (Великобританії, Франції, Німеччини, Швеції, Швейцарії, Італії, Японії), а також 4 патентів Україні в галузі медицини.

В.С. Гвоздецький є лауреатом Державної премії Української РСР в галузі науки і техніки (1972), лауреатом премії Ради Міністрів СРСР (1985), заслуженим діячем науки і техніки України та академіком Української академії наук (2004).

Голобородько Наталія Сергіївна

Кандидат фіз.-мат. наук

Закінчивши навчання на кафедрі кріогенної та мікроелектроніки радіофізичного факультету КНУ ім. Т.Шевченка в 2006 р., продовжила навчання в аспірантурі. У 2010 р. захистила дисертацію «Сенсори хвильового фронту з високою просторовою роздільною здатністю для дослідження оптично–неоднорідних об’єктів» (науковий керівник д. ф.-м. н., проф. Григорук В.І.).

В даний час працює молодшим науковим співробітником на кафедрі фізичної електроніки радіофізичного факультету. Проводить лабораторні роботи з курсу «Ядерна фізика та астрофізика».

Опублікувала більше 20 наукових праць, серед них один патент на корисну модель та методичні вказівки до лабораторних робіт.

Гончаров Олексій Антонович

(1940 р.н.), доктор фіз.-мат. наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту фізики НАН України

У 1964 р. закінчив радіофізичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка (кафедру фізичної електроніки). Кандидатську дисертацію захистив у 1977 р., докторську – в 1996 р. Обидві по спеціальності 01.04.04 - фізична електроніка.

Працює в Інституті фізики НАН України з 1965 р. В 1968-70 рр. проходив службу в Збройних Силах СРСР. До 1974 р. - інженер, потім - молодший науковий співробітник, з 1976 р. - керівник групи. З 1983 р. - старший науковий співробітник. З лютого 1997 р. - на посаді провідного наукового співробітника, з 2005 р. - професор за спеціальністю - 01.04.04, головний науковий співробітник (з 2008 р. дотепер). З 2006 дотепер за сумісництвом викладає у Київському Національному університеті імені Тараса Шевченка.

Започаткував і читає з 2006 р. дотепер на радіофізичному факультеті КНУ імені Тараса Шевченка курс лекцій «Плазмодинаміка»

Серед основних наукових досягнень слід відзначити наступні:

- сформульовано та всебічно розгорнуто нову фізичну концепцію інтенсивних іонних пучків в плазмооптичних системах. Це стосується іонних пучків, власний потенціал яких суттєво перевищує потенціал керуючих зовнішніх електричних полів, а власні магнітні поля ще досить малі. Такі пучки легких і важких іонів амперних масштабів знаходять широке використання в експериментах по керованому синтезу, в пристроях високодозної імплантації, в сильнострумових прискорювачах;

- проведено комплексні теоретичні, чисельні та експериментальні дослідження низки плазмооптичних пристроїв, таких як магнітоізольований діод в плазмооптичному режимі для генерації, формування та прискорення щільних інтенсивних пучків зі струмами амперного масштабу і такою же щільності, високоефективна аксіальна симетрична плазмооптична система для керування широкоапертурними інтенсивними пучками легких і важких іонів, запропоновано новий метод повної компенсації просторового заряду позитивного іонного пучка шляхом введення зовнішнього позитивного потенціалу в простір дрейфу інтенсивного іонного пучка, обмеженого заземленими стінками;

- проведено цикл експериментальних досліджень в ЛБНЛ (Берклі, США) що до демонстрації безальтернативних можливостей електростатичних плазмооптичних систем як високоефективного і надзвичайно економічного пристрою для керування пучками важких іонів, зокрема, в пристроях високодозної імплантації;

- запропоновано і розроблено низку плазмооптичних приладів на постійних магнітах нового покоління, придатних для використання в новітніх плазмових технологіях іонної обробки матеріалів і отримання високоякісних функціональних покриттів.

Є автором і співавтором більш ніж 200 наукових праць, з яких більш ніж половина опублікована в рейтингових загальнофізичних вітчизняних та закордонних виданнях у вигляді оглядів і оригінальних статей та доповідей на престижних міжнародних конференціях. Має авторські свідоцтва на винахід.

Під його керівництвом захищено 5 кандидатських дисертацій (А.М. Добровольський, І.В. Літовко, С.М.Губарєв, Ю.М. Чех, А.М. Євсюков).

Мав довгострокові гранти АРS (1993) і NSF (1994). Керував госптемами. Протягом 1996-2006 рр. мав декілька грантів УНТЦ як ключова фігура проекту від організації, так і як керівник. У теперішній час керує базовою фундаментальною темою відділу газової електроніки.

До 1994 р., як вчений секретар, брав активну участь в організації та проведенні щорічного Київського семінару з фізики інтенсивних джерел іонів та іонних пучків за участю вчених з далекого зарубіжжя (1991-1994). Систематично виступає в ролі офіційного опонента на захистах докторських і кандидатських дисертацій. Є членом двох спеціалізованих Рад по захисту докторських дисертацій в НТУ «КПІ» та в КНУ імені Тараса Шевченка. Член наукової ради з проблеми «Фізика плазми і плазмова електроніка» Відділення ядерної фізики та енергетики НАН України. Був і є членом програмних і організаційних комітетів чисельних міжнародних конференцій, а також членом редколегій відомих закордонних фізичних журналів.

Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки за 2007 р. Почесна грамота Міністерства освіти і науки України (2009). Почесна Грамота НАН України (2010).

Гончаров О.А. є членом Українського і Американського фізичних товариств.

Городецький Дмитро Олексійович

(24.03.1929, м. Златоуст, Росія - 14.06.2003, м. Київ), доктор фіз.-мат. наук, професор

Закiнчив фiзичний факультет Київського унiверситету в 1952 р., у 1957 р. захистив кандидатську дисертацiю «Отражение медленных электронов от поверхности твердых тел» (науковий керiвник чл.-кор. АН УРСР Моргулiс Н.Д.), а в 1973 р. - докторську дисертацію «Исследование адсорбированных мономолекулярных пленок методом дифракции медленных электронов».

Працював на радiофiзичному факультетi з липня 1952 р. асистентом, старшим викладачем, доцентом кафедри фізичної електроніки, в 1968-94 рр. - професор, завiдувач кафедри електрофiзики, 1994-2003 рр. – професор кафедри електрофізики.

Викладав спеціальні курси «Фiзика вакууму, електронних і iонних приладiв», «Емiсiйна електронiка», нормативні лекційні курси «Оптика», «Молекулярна фізика», «Електрика та магнетизм».

Органiзував i майже 20 рокiв керував на кафедрi фізичної електронiки навчальною лабораторією з фiзики вакууму, на кафедрi електрофiзики органiзував навчальні практикуми: вимірювальний, з механіки, коливань та хвиль, молекулярної фiзики, електрики та магнетизму, оптики, атомної фiзики, ядерної фiзики.

Напрям наукових дослiджень - фiзика поверхнi твердого тiла. Одержано структури мономолекулярних плiвок багатьох елементiв i деяких сполук на рiзних гранях W, Mo, Re, що дозволило знайти загальнi закономiрностi утворення двовимiрних граток. Одержано вiдомостi про реконструкцiю пiдкладинки при адсорбцii, про виникнення власних електронних коливань в адсорбованiй плiвцi.

Є лауреатом Державної премiї України в галузi науки i технiки. Заслужений професор Київського університету

Автор i спiвавтор близько 150 наукових статей. Під його редакцією був виданий підручник «Курс физики. Практикум».

Горячко Андрій Миколайович

(02.11.1974, м. Київ), кандидат фіз.-мат. наук

1997 р. закінчив радіофізичний факультет, де працює з того ж року: молодшим науковим співробітником (2008), асистентом кафедри кріогенної та мікроелектроніки (2009), асистентом кафедри фізичної електроніки (2015).

Захистив 2009 р. кандидатську дисертацію «Перспективні матеріали для мікроелектронних технологій наступних поколінь», спеціальність 01.04.04 (фізична електроніка).

Сфера наукової діяльності - нанофізика, нанотехнології, фізика та хімія поверхні, скануюча зондова мікроскопія, скануюча тунельна спектроскопія, нанолітографія, інтерфейси метал-напівпровідник, метал-діелектрик, двовимірні кристали. Брав участь у розробці унікальних скануючих зондових мікроскопів, що створені на кафедрі кріогенної та мікроелектроніки і використовуються в навчальному процесі для виконання лабораторних та кваліфікаційних робіт на сучасному світовому рівні. Розробив 1 новий лекційний курс, автор 1 навчально-методичної розробки.

Стипендіат КМ України для молодих вчених (2009). Автор більше 43 наукових праць.

Основні праці:

New features of the Si(100)-c(4x4) reconstruction observed with STM: suggestion of the structure with lowered symmetry // Surface Science, 2002. Vol. 497 (in co-authorship).

Давидова Тетяна Олександрівна

(1941-2005), доктор фіз.-мат. наук, професор

В 1964 р. закінчила фiзичний факультет, а в 1967 р. - аспірантуру Московського державного унiверситету iм. М.В. Ломоносова (Москва). Кандидатську дисертацію захистила в 1968 р. Доктор фiзико-математичних наук з 1983 р., з 1999 р. – професор. Відомий фізик-теоретик.

З самого початку наукова діяльність Т.О. Давидової була пов’язана з дослідженнями в галузі фізики плазми. Працювала в Інституті фізики АН УРСР (1967-1970). Від 1970 р. - в Інституті ядерних досліджень НАН України, в 1974-2005 рр. - завідувач відділу теорії плазми.

Розробила теорію параметричних нестійкостей плазми поблизу плазмових резонансів, дослідила механізми стабілізації важливого класу нелінійних нестійкостей плазми (вибухових), описала нові типи локалізованих нелінійних структур, виявила вплив неоднорідного обертання плазми на нестійкості іонних та електронних мод. Здобутки Т.О. Давидової та її учнiв з теорiї вибухових та параметричних нестiйкостей у нерiвноважнiй плазмi увiйшли до ряду фундаментальних монографiй та пiдручникiв з теорiї плазми, використовувалися для пояснення експериментальних результатiв, отриманих в Iнститутi ядерних дослiджень та Iнститутi фiзики НАН України, лабораторіях iнших країн. В коло наукових інтересів Т.О. Давидової, вченого з великою загальнофізичною ерудицією, завжди входили найактуальніші проблеми сучасної фізики. Разом з учнями вона знайшла новi типи когерентних структур (солiтонiв, вихорiв) у плазмi та iнших нелiнiйних середовищах, що знайшло визнання теоретикiв з різних галузей фізики. Роботи з цієї тематики успішно продовжують учні Т.О. Давидової.

Автор понад 130 наукових друкованих праць, в тому числi 3 оглядів в монографiях – збiрниках праць з фiзики плазми. Роботи Т.О. Давидової та її учнів широко відомі на теренах колишнього Радянського Союзу та в багатьох країнах світу. Т.О. Давидова підтримувала широке мiжнародне спiвробiтництво, виконувала спiльнi роботи з вiдомими вченими за кордонами України. Протягом 40 років наукової діяльності проводила велику педагогічну роботу. Під її науковим керівництвом захищено 7 кандидатських дисертацій. Учні Т.О. Давидової, фахівці найвищої кваліфікації, плідно працюють в наукових закладах України та за кордоном. Ними захищено 2 докторські дисертації.

Т.О. Давидова користувалася великою повагою і авторитетом у колах наукової громадськості. Вона входила до складу Наукових рад різного рівня, в тому числі з 1976 р. активно працювала в спеціалізованій раді при радiофiзичному факультетi Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. За плідну працю та активну участь у громадському житті нагороджена медалями.

Жовтянський Віктор Андрійович

(19.02.1949, с. Залісоче, Ківерцівського р-ну, Волин. обл.), доктор фіз.-мат. наук, старший науковий співробітник, член-кореспондент НАН України

Закінчив кафедру фізичної електроніки Київського університету в 1972 р.; в 1972-75 рр. продовжив навчання в аспірантурі, потім обіймав посади в університеті від інженера до провідного наукового співробітника. В 1975-85 рр. - заступник завідувача ПНДЛ фізичної електроніки. Створив на кафедрі фізичної електроніки експериментальну лабораторію плазмодинаміки та фізики газового розряду, розробив методи спостереження та дослідження швидкоплинних плазмових процесів. За ці розробки нагороджений трьома медалями ВДНГ СРСР. Захистив дисертації: кандидатську «Експериментальні дослідження імпульсної розширюваної плазми» (1986) та докторську «Фізичні властивості щільної низькотемпературної неоднорідної плазми» (2001).

В кінці 1980-х рр., з початком демократизаційних процесів у суспільстві, брав активну участь у розробці пропозицій щодо надання університету статусу національного. У 1988 р. обраний до Великої вченої ради університету, а у 1990 р. - депутатом, членом Президії, головою Комісії з питань науки і технологій Київської міської ради народних депутатів. Як член Президії Київради, був активним учасником подій у зв‘язку з підняттям на Хрещатику національного прапора України 24 липня 1991 року. Ініціатор проведення археологічних досліджень на території колишнього Межигірського Спасо-Преображенського монастиря в зв’язку з пошуками фрагментів бібліотеки Ярослава Мудрого та послідовно продовжує розробку цієї проблеми в наступні роки. В 1992-93 рр. - голова Комітету з питань науки і технологій Київської міськдержадміністрації, 1993-96 рр. - директор Фонду наук.-техн. розвитку Києва, 1996-2004 рр. - начальник управлінь, заступник Голови Державного комітету України з енергозбереження (з 1999). У 2004 р. подав у відставку за незгоди з відходом уряду від європейських принципів енергозбереження.

З 1990 р. працював в університеті за сумісництвом як провідний науковий співробітник; з 2002 р. - завідувач відділу плазмових технологій Інституту газу НАН України (з 2004 р. – також заступник директора з наукової роботи цього Інституту). З 2010 року – також професор Інституту новітніх технологій Національного авіаційного університету. Член спеціалізованих рад Інституту газу НАНУ, Інституту загальної енергетики НАНУ та Інституту технічної теплофізики НАНУ та редколегій багатьох журналів. Очолює секцію «Низькотемпературна плазма» наукової ради з проблеми «Фізика плазми і плазмова електроніка» НАНУ.

Наукові праці та винаходи (понад 400) з фізики плазми та проблем енергозбереження. Автор циклу винаходів з діагностики плазми в швидкоплинних процесах, досліджень фізичних властивостей щільної плазми та її застосувань і серії публікацій з питань стратегії енергозбереження в Україні; керівник розробки системи законодавства у сфері енергозбереження та розробник понад двадцяти актів законодавства (1997-2004); співавтор, керівник розробки розділу проекту Енергетичної стратегії України до 2030 р.

напрями наукових досліджень: фізика та діагностика низькотемпературної газорозрядної плазми; теплофізика, плазмові технології; наукові засади та стратегія енергозбереження в Україні.

Основні наукові результати:

1. Фізичні властивості щільної низькотемпературної плазми з урахуванням нерівноважних процесів (рівняння стану та динаміки, вплив градієнтних ефектів на відхилення від рівноважного стану, закономірності перенесення випромінювання).

2. Особливості фізичних процесів у жевріючому розряді та наукові засади його використання в технологіях модифікації поверхні.

3. Спектроскопічні та зондові методи досліджень швидкоплинних процесів у щільній плазмі;

4. Особливості застосування плазмових джерел енергії для конверсії палив та переробки відходів.

5. Стратегія енергозбереження в Україні (у рамках проекту Енергетичної стратегії України на період до 2030 року).

Співзасновник добродійного товариства з відновлення Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві, ініціатор і автор розпорядження КМДА щодо початку відновлення споруд згаданого монастиря (1992), співзасновник Ліги енергоефективності України (1999). Дійсний член Академії будівництва України (відділення енергозбереження, 2003) та Академії енергетики України (2007).

Нагороджений Почесною Грамотою Президента України (1999), орденами «За заслуги» ІІІ ст. (2001) та ІІ ст. (2009).

Автор публіцистичних статей щодо розвитку науки, культури природокористування та історії «малої» Батьківщини (газета «Дзеркало тижня»). Організатор низки міжнародних наукових конференцій з енергоефективності та фізики низькотемпературної плазми.

Жмудський Олександр Олександрович

(7.12.1946, м. Київ), кандидат фіз.-мат. наук, доцент

В 1969 р. закінчив радіофізичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. Кандидатську дисертацію «Нелинейное взаимодействие электромагитных волн в ограниченной плазме и точные нелинейные решения» захистив у 1975 р. (науковий керівник проф. Ораєвський В.Н.).

В 1969-84 рр. працював на кафедрі фізичної електроніки: 1969–72 рр. - молодший, у 1972–76 рр. - науковий співробітник, у 1976–84 рр. - старший викладач. У 1984-86 рр. працював доцентом кафедри теоретичної радіофізики, в 1986-2000 рр. - доцентом кафедри математики та теоретичної радіофізики. У 2000-2004 рр. – науковий співробітник Tulane University New Orleans (США), з 2005 – викладач University of Central Florida, Orlendo (США).

Читав нормативні курси: «Теоретична механіка», «Електродинаміка», «Теорія хвиль», спеціальні курси: «Теорія плазми», «Комп’ютерне моделювання», «Чисельні методи в фізиці».

Область наукових інтересів — електродинаміка, теорія випромінювання, фізика магнетизму, теорія плазми, комп’ютерне моделювання нелінійних фізичних систем. Основні результати наукових досліджень пов’язані з дослідженням нелінійних збурень, їх динамікою та стійкістю в упорядкованих середовищах та плазмі. Зокрема було показано, що:

- для широкого класу анізотропних феромагнетиків існують стійкі динамічні солітони (типу скірміонів), існування яких пов’язане із законами збереження кутового моменту та спіну;

- центральносиметричні солітони в одновісному феромагнетику з орторомбічною структурою можуть бути нестійкими по відношенню до еліптичних збурень;

- солітони в магнетику без центру інверсіі в базовій площині можуть бути стійкими до критерію Ляпунова;

- досліджено динаміку та стійкість магнітних вихорів у феромагнетику;

- передбачено існування «магнітних пухирів» (magnon bubbles) для одновісного і деяких інших моделей магнетиків.

Видавнича дiяльнiсть: конспект лекцiй «Численний эксперимент по созданию инверсной заселености электронных уровней при резком охлаждении плазменной смеси» (1986), «Випромiнювання Вавилова-Черенкова» (1999), навчальний посiбник «Основи електродинамiки» (2000 р., спільно з Шекою Д.Д.).

Опубліковано близько 60 наукових праць (включаючи статті, огляди, тези доповідей).

© 2014   Кафедра фізичної електроніки  факультету радіофізики, електроніки та комп'ютерних систем
КНУ імені Тараса Шевченка