Персоналії (С - Я)
(1939-2011), доктор техн. наук, старший науковий співробітник
В 1962 р. закінчив радіофізичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка і, як один з кращіх випускників, був залишений на кафедрі фізичної електроніки на посаду завідувача навчальної лабораторії. Саєнко В.А. завжди приділяв велику увагу переобладнанню лабораторії. На той час отримання вакууму за допомогою металевих насосів створювало нові можливості для фундаментальних наукових досліджень, якими Володимир Антонович і почав займатися. Тематика його досліджень – електричні розряди низького тиску у магнітному полі. Він є співавтором розробленого на факультеті та впровадженого у виробництво нового напряму в іонно-плазмовій технології – методу термоіонного напилення тонких плівок, який захищений трьома патентами.
У 1964–65 рр. Саєнко В.А. пройшов стажування у Сухумському фізико-технічному інституті, де на більш досконалій технічній базі закінчив свої дослідження і у 1969 р. захистив кандидатську дисертацію «Експериментальне дослідження особливостей розрядів низького тиску в поздовжньому магнітному полі» (науковий керівник доц. Кучеренко Є.Т.). В 1999 р. захистив докторську дисертацію «Розряди з однорідним випаровуванням електрода у вакуумі та їх застосування в джерелах плазми й іонів та термоіонному напиленні».
У 1970 р. пройшов за конкурсом в Інститут ядерних досліджень НАНУ на посаду старшого наукового співробітника. З часом обійняв посаду керівника групи нового напряму в іонно-плазмовій технології, з якою успішно працював до 2011 р.
Він є автором і співавтором більше ніж 150 наукових праць, серед яких є навчальний посібник: «Тонкі металеві плівки (технологія та властивості)».- Суми, 2002, (у співавторстві з Проценко І.Ю.) , 4 наукові огляди, 3 науково-популярниі брошюри. Саєнко В.А. має 16 авторських свідоцтв та 10 патентів на винаходи. Він відомий винахідник СРСР. Володимир Антонович підготував 5 кандидатів наук.
(1933 р.н.), доктор фіз.-мат. наук, професор
Закiнчив з відзнакою фізико-математичний факультет Ростовського-на-Дону університету в 1955 р. Захистив докторську дисертацію в 1970 р., має вчене звання професора (1974), почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України» (2003).
З 1956 по 1959 рр. навчався в аспірантурі Ростовського університету і виконував роботу в Інституті фізики АН УРСР (з 1991 р. – Інститут фізики НАН України). З 1960 р. працює в Інституті фізики на посаді молодшого (1960-1961) та старшого (1962-1970) наукового співробітника, завідувача відділу електроніки твердого тіла (1970-2004), головного наукового співробітника (2004 р. й досі).
Нагороджений орденом «За заслуги ІІІ ступеня» (2009), є лауреатом Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1986) за цикл робіт «Розмірні ефекти у малих частинках твердого тіла». Удостоєний премії ім. І. Пулюя НАН України (2006) за цикл робіт «Дослідження електрон-фононної взаємодії просторово-обмежених станів носіїв в експериментах з балістичними фононами».
Читав лекцiї з курсу «Спеціальні розділи фізичної електроніки» студентам Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка.
Головні напрями наукових дослiджень:
- фото- та вторинна електронна емісія із напівпровідників;
- поверхневі властивості атомарно-чистих напівпровідникових кристалів;
- електронні властивості острівцевих металічних плівок;
- нестійкість і самоорганізація в багатодолинних напівпровідниках в сильних полях;
- фізика гарячих електронів в багатодолинних напівпровідниках;
- нестійкість струмів в напівпровідниковій плазмі;
- балістичні фонони в кристалах;
- фізика рідких кристалів;
- триступенева лазерна мас-спектроскопія;
- явища переносу в двовимірних гетеросистемах.
Найважливіші наукові результати:
- Показано, що при адсорбції дипольних молекул на поверхні германію та кремнію червона границя фотоемісії може зміщуватись в видиму область спектру (1956-1958).
- Показана принципова можливість розігріву електронів в кристалах і плівках сірчистого кадмію до температур, що обумовлюють електронну емісію. Отримана найефективніша із відомих в літературі емісія гарячих електронів: відношення струму емісії до наскрізного струму до 25% (1960-1966).
- Відкрито нове явище емісії електронів із диспергованих плівок (спільно з П.Г. Борзяком та Р.Д. Федоровичем) (Диплом Держкомітету СРСР з винаходів та відкриттів №31, 1963 р.).
- Виявлено ряд нових ефектів в кристалах германію та кремнію при розігріві електронів: від’ємний та лінійний магнітоопір, ефект Хола в поздовжньому магнітному полі (1971-1973).
- Запропоновано оригінальний поляризатор інфрачервоного випромінювання (1975).
- Запропоновано оригінальну ідею використання деформації багатодолинного напівапровідникового кристалу для керування властивостями напівпровідникової плазми. Розробка цієї ідеї дозволила керувати порогом і частотою осцилістора і виготовити різні датчики на їх основі (1971-1985).
- Запропоновано оригінальну методику вимірювань (за допомогою балістичних фононів) і досліджено нестаціонарну тепловіддачу в рідкому гелії з тонких металевих плівок при короткоімпульсних теплових навантаженнях (1980-1985).
- Запропоновано новий механізм поглинання світла – поглинання при непрямих оптичних переходах між зонами важких і легких дірок при розсіюванні носіїв на зарядженій домішці (1988).
- Виявлено та досліджено багатозначний розподіл електронів по долинах в Si (спільно з З.С. Грибніковим, В.В. Мітіним, М. Аше та Х. Костіал) (Диплом Держкомітету СРСР з винаходів та відкриттів №294, 1980-1990).
- Виявлено та досліджено періодичний фазовий перехід в нематичному рідкому кристалі під дією лазерного інфрачервоного світла (1986-2000).
- Розроблено і виготовлено макет унікального комплексу для резонансної лазерної мас-спектрометрії (1992-1998).
- Запропоновано ідею самонаведеного подвійного променезаломлення в n-Ge при розігріві електронів лазерним інфрачервоним світлом (1994-2000).
- В нерівноважній плазмі Ge та Si виявлено та досліджено новий тип дисипативних структур – автосолітони – передбачений раніше теоретично (1986-2000).
Під його науковим керівництвом захищено 5 докторських та 19 кандидатських дисертацій.
Він є співавтором більше 140 наукових праць, у тому числі 1 монографії.
(05.01.1925, c. Ільїнці, Вінницьк. обл. - 19.05.2009, м. Київ)
В грудні 1943 р. був призваний до лав Радянської Армії. Закінчив курси радистів і був направлений радистом на Третій Білоруський фронт, з яким пройшов шлях від Смоленська через Мінськ до Кенігсберга, після чого був переведений до Першого Українського фронту. Поранений у 1945 р.
У 1946 р. вступив на фізичний факультет Київського університету, який закінчив у 1951 р. Працював учителем фізики та математики в середній школі; у 1961-1963 рр. – інженер лабораторії електронної мікроскопії Інституту онкології імені Р.Є.Кавецького. З 1963 р. – старший інженер радіофізичного факультету.
Окрім поточної роботи займався популяризацією науки, видав 4 науково-популярних книжки (2 – у співавторстві з проф. Левитським С.М.), навчальний посібник у співавторстві з проф. П.А. Коротковим та більш ніж 20 науково-популярних статей.
Був членом редакційної колегії науково-популярного журналу для юнацтва «Країна знань» (2003-2009). Був начальником штабу цивільної оборони радіофізичного факультету.
Нагороджений орденом Вітчизняної Війни І ступеня, медалями «За бойові заслуги», «За взяття Кенігсберга», «За перемогу над Німеччиною», ювілейними медалями.
Основні праці:
1. Д.Ю. Сигаловський. Електронна оптика.- К.: Наукова думка, 1977.- 164 с.
2. С.М. Левитський, Д.Ю. Сигаловський. Плазма служить людині.- К.: Наукова думка, 1981.- 214 с.
3. С.М. Левитский, Д.Ю. Сигаловский. Работают электронные и ионные лучи.- К.: Из-во при Киевском государственном университете издательского объединения «Вища школа», 1987.- 200 с.
4. П.А. Коротков, М.К. Новоселець, Д.Ю. Сигаловський. Радіаційна безпека життєдіяльності / Навчальний посібник. Житомир: ОП Житомирська облдрукарня, 2002.- 310 с.
(12.02.1927, с. Нові Млини Борзнянського р-ну Чернігівськ. обл. - 11.02.2002, м. Київ), доктор фіз.-мат. наук, професор, академік АН УРСР
Олексій Григорович Ситенко народився в 1927 р. на Чернігівщині. У 1949 р. він закінчив з відзнакою Харківський державний університет і продовжив навчання в аспірантурі під керівництвом академіка Олександра Ільїча Ахієзера. В 1952 р. захистив кандидатську, а в 1959 р. - докторську дисертації. У 1952 - 1959 рр. працював асистентом та доцентом кафедри теоретичної фізики Харківського університету, в 1960 - 1961рр. був професором цієї кафедри.
У 1961 р. О.Г. Ситенко переходить на роботу до Інституту фізики в Києві, де очолює новостворений на той час відділ теоретичної ядерної фізики. У 1964 р. з ініціативи академіка М.М.Боголюбова та професора О.Г. Ситенка на фізичному факультеті Київського державного університету імені Тараса Шевченка була створена кафедра теорії ядра та елементарних частинок, якою О.Г. Ситенко керував близько десяти років. Від 1963 р. і до останніх днів свого життя він був професором Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, де читав лекції з фізики плазми. Від 1968 р. Олексій Григорович очолював відділ в Інституті теоретичної фізики ім. М.М.Боголюбова НАН України, від 1988 р. був його директором. У 1967р. О.Г. Ситенка обрано член-кореспондентом, а у 1982р. - дійсним членом АН УРСР.
О.Г. Ситенку належать понад 400 наукових праць з різних розділів теоретичної фізики, він був автором та співавтором 16 монографій та навчальних посібників з ядерної фізики та фізики плазми, перевиданих у США та Англії. Монографії Олексія Григоровича стали класичними в науковій літературі і широко цитуються. Його книга «Теорія ядра» є першою і найбільш повною монографією з цієї тематики, виданою українською мовою.
Основні наукові інтереси О.Г.Ситенка були пов’язані з теоретичною ядерною фізикою і теорією плазми, зокрема, О.Г.Ситенко виконав піонерські роботи з кінетичної теорії плазми в зовнішньому магнітному полі. Вперше в кінетичному наближенні ним, разом з К.М. Степановим, було знайдено тензор діелектричної проникності такої плазми, сформульовано дисперсійні рівняння для хвиль у магнітоактивній плазмі з урахуванням теплового руху частинок. Основоположний внесок зроблено О.Г. Ситенком у розвиток статистичної теорії електромагнітних процесів у плазмоподібних середовищах. Разом з академіком О.І. Ахієзером ним розвинута кінетична теорія електромагнітних флуктуацій у плазмі. В його роботах вперше було передбачено явище комбінаційного розсіяння хвиль у плазмі і розвинуто теорію вимушеного розсіяння хвиль з урахуванням параметричної дії зовнішнього поля на плазму та нелінійного насичення індукованих полів. Запропонована О.Г.Ситенком теорія розсіяння хвиль у плазмі стала основою методу безконтактної діагностики плазми. Значна частина його наукової діяльності була пов’язана з дослідженнями нелінійної взаємодії хвиль у плазмі та впливу таких взаємодій на флуктуації. В останні роки О.Г. Ситенком та його учнями виконано ряд робіт, що стосуються опису флуктуацій у турбулентній та запорошеній плазмі.
Значними є досягнення О.Г. Ситенка в теоретичній ядерній фізиці. Йому належить фундаментальний внесок в теорію взаємодії високоенергетичних частинок з ядрами. Запропонована ним теорія дифракційних ядерних процесів у світовій літературі дістала назву «метод Ситенка - Глаубера» і широко застосовується для отримання інформації про структуру ядер. Він передбачив нове фізичне явище - дифракційне розщеплення дейтрона, що потім було підтверджено експериментально. Розроблена О.Г. Ситенком та його школою дифракційна теорія багаторазового розсіяння суттєво вплинула на розвиток досліджень взаємодії складних частинок з ядрами. Теорія Ситенка - Глаубера знайшла широке визнання фахівців наукових центрів всього світу.
Вагомим є також внесок О.Г. Ситенка і в такі розділи теоретичної ядерної фізики, як теорія прямих ядерних реакцій за участю поляризованих частинок та теорія тричастинкових систем. Ним вперше були сформульовані інтегральні рівняння для систем трьох нуклонів з урахуванням спінових та ізоспінових ступенів вільності і запропоновані та розроблені методи їх розв’язання.
Наукові інтереси О.Г. Ситенка охоплювали найважливіші розділи ядерної фізики та фізики плазми. Його основоположні результати отримали широке визнання в Україні та за її межами. Він був нагороджений Державною премією України, премією ім. К.Д. Синельникова, премією ім. М.М.Боголюбова та Міжнародною премією ім. Вальтера Тірінга, мав почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України».
За його підручниками, в основу яких покладено власні курси лекцій, покоління молодих теоретиків оволодівали основами теорії ядра та ядерних реакцій, фізичної кінетики, електродинаміки плазми. Серед його учнів 19 докторів і 46 кандидатів наук. Представники створеної ним наукової школи теоретичної фізики плідно працюють у провідних наукових центрах світу.
З його ініціативи були започатковані Міжнародні конференції з теорії плазми і з нелінійних та турбулентних проблем в фізиці. Довгий час він був головним редактором Українського фізичного журналу. О.Г. Ситенко був обраний іноземним членом Королівської Шведської академії наук, почесним членом Угорської академії наук, членом Американського фізичного товариства, член-кореспондентом Міжнародного радіосоюзу.
(29.01.1948, с. Новопетрівське, Новоодеського. р-ну, Миколаїв. обл.), кандидат фіз.-мат. наук, доцент
Закінчив у 1971 р. радіофізичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. В 1971-74 рр. працював інженером в НДІ «Квант» м. Київ; з 1974 р. - старший інженер, молодший та старший науковий співробітник НДЧ університету. В 1989 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Радіолокаційні дослідження штучних плазмових утворень у іоносфері». (наукові керівники проф. Мішин Є.В. (ІЗМІР АН СРСР) та доц. Мойся Р.І.). З 1994 р. - доцент кафедри радіоелектроніки.
Читав лекційні курси «Схемотехніка», «САПР у радіоелектроніці».
Зараз читає нормативний курс «Радіотехнічні кола і сигнали», курси «Імпульсна техніка», «Сучасні методи вимірювань». Веде лабораторний практикум з імпульсної техніки. Брав активну участь в експедиційних роботах з радіолокаційних досліджень штучних плазмових утворень у верхніх шарах атмосфери. Ним були вперше отримані й інтерпретовані радіолокаційні дані активних експериментів у іоносфері з інжекцією електронних пучків і плазмових струменів.
Опублікував понад 25 наукових робіт, він є автором кількох методичних розробок для студентів радіофізичного факультету.
(1977 р.н.), кандидат фіз.-мат. наук
У 2000 р. закінчив Одеський державний політехнічний університет (факультет автоматизації та обчислювальної техніки) за спеціальністю «Метрологія та вимірювальна техніка». Того ж року вступив до аспірантури радіофізичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Працював на радіофізичному факультеті з 2003 р. молодшим науковим співробітником кафедри фізичної електроніки, з 2004 р. асистентом тієї ж кафедри, з 2011р. асистентом кафедри радіотехніки та радіоелектронних систем. В 2015 р. захистив кандидатську дисертацію (науковий керівник - Анісімов І.О.)
На радіофізичному факультеті вів практичні заняття з курсів «Коливання і хвилі», «Радіоелектроніка», «Радіотехнічні кола та сигнали» та лабораторні роботи з курсів «Радіоелектроніка» (комп’ютерне моделювання електронних схем), «Обчислювальна фізика та комп’ютерна графіка», «Інтегральна електроніка та обробка інформації», «Радіовимірювання». Керував дипломними та курсовими роботами студентів РФФ.
Основні напрями наукової роботи пов’язані з теоретичним дослідженням хвильових процесів у неоднорідних плазмово-пучкових системах, числовим моделюванням однорідних та неоднорідних плазмово-пучкових систем. Разом із Анісімовим І.О., Кельником О.І., Сіверським Т.В., Літошенком Т.Є. дослідив нелінійні явища в області локального плазмового резонансу неоднорідної плазми, збуджуваній модульованим електронним пучком або електричним полем накачування.
Автор понад 30 друкованих праць, у тому числі 11 статей, співавтор методичних вказівок до виконання лабораторних робіт з курсу «Радіоелектроніка» (комп’ютерне моделювання електронних схем).
(24.06.1961, м. Київ), доктор фіз.-мат. наук, професор
Закінчив радіофізичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. Кандидат фізико-математичних наук (1987). Доктор фізико-математичних наук (1997), дисертація «Оптичні та рекомбінаційні переходи в напівпровідниках з дефектами, деформаціями та неоднорідностями складу». Має вчене звання професора (2018).
З 1983 р. – в Інституті фізики напівпровідників ім. В. Є. Лашкарьова НАН України, з 2010 р. – головний науковий співробітник. З 2008 р. читає авторський курс «фізика конденсованого середовища» для магістрів радіофізичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. З 2010 р. – завідувач кафедри перекладу Київського університету імені Бориса Грінченка (за сумісництвом). У 2008-2010 рр. обіймав посаду заступника Міністра освіти і науки України. З 2011 р. – голова Громадської ради при Державному агентстві України з питань науки, інновацій та інформатизації.
Наукові інтереси в галузі фізики напівпровідників – побудова послідовної теорії оптичних та рекомбінаційних переходів у реальних напівпровідниках, покращення властивостей матеріалів напівпровідникової електроніки, фізика графену. Автор понад 110 наукових робіт (з них п’ять оглядів), отримав один патент на винахід.
У галузі українського перекладознавства запропонував і обґрунтував концепцію націєтворчої функції українського художнього перекладу. Автор понад 100 статей, присвячених постатям і явищам українського перекладу та монографій: «Данте й українська література: досвід рецепції на тлі «запізнілого націєтворення»» (2003) та «Український художній переклад: між літературою і націєтворенням» (2006). Розробник навчального курсу й автор посібників «Історія й сьогодення українського поетичного перекладу» (2002), «Вступ до спеціальності «Переклад»».
Член редколегій (редакційних рад) журналів «Всесвіт», «Сучасність», «Український фізичний журнал», «Сенсорна електроніка і мікросистемні технології», «Світ фізики» та інших. Головний редактор журналу "Scientific Horizons".
Член Українського фізичного товариства (з 1992 р. та з 2004 р. — член Бюро Координаційної ради). Дійсний член Академії наук вищої школи України (з 2005 р. та з 2010 р. — віце-президент). У 1990-1994 рр. — депутат Київської міської ради, а в 1993-1995 рр. – радник міністра культури України І.М. Дзюби.
Член Асоціації українських письменників (1997) та Національної Спілки письменників України (1994). Автор книги віршів «Сонети та октави» (1991), упорядник і перекладач книг «Здолавши півшляху життя земного... «Божественна Комедія» Данте та її українське відлуння» (2001), «Улюблені англійські вірші та навколо них» (2003), «Пісні Нового Світу» (2004), «Хотінь безсенсовних отрута» (2007). Перекладав українською мовою поетичні та прозові твори Данте, В. Вордсворта, А.Ч. Свінберна, Р.Л. Стівенсона, Ж.М. Ередіа, В. Вітмена, Е. Дікінсон, Р. Кіплінга, Д.Г. Лоуренса, Т.С. Еліота, В.Б. Єйтса, Ш. Мараї, Я. Твардовського, інших класичних та сучасних авторів.
Лауреат Академічної Нагороди Ярослава Мудрого АН ВШ України (2007). Нагороджений Почесною Грамотою МОН (2007). Відзнака «За наукові досягнення» Президії НАН України (2008). Лауреат премії журналу «Сучасність» (2005) та премії ім. Миколи Лукаша журналу «Всесвіт» (2008).
(19.11.1931, м. Ленінград - 16.06.2002, м. Київ)
У 1955 р. закінчила радіофізичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. З 1957 р. працювала на кафедрі фізичної електроніки інженером, далі – асистентом кафедри. У 1981 р. захистила кандидатську дисертацію «Мас-спектрометричне дослідження випаровування кристалів CdS, CdSe». Проводила семінарські заняття і лабораторні роботи з курсу «Фізична електроніка», керувала курсовими та дипломними роботами студентів кафедри. У зв’язку з переходом на іншу роботу звільнилася в 1983 р.
(19.10.1951, с. Романівка, Попільнянського р-ну, Житомир. обл.), кандидат фіз.-мат. наук, старший науковий співробітник
В 1979 році закінчив радіофізичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Кандидатську дисертацію захистив у 2002 р. (Наукові керівники проф. В.В.Ільченко, проф. В.Ф. Шнюков).
З 1973 року працює в Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка. З 1973 по 1978 рік працював в науково-дослідному секторі названого університету на посадах: висококваліфікованого робочого-механіка, техніка, старшого техніка, з 1978 року на посаді інженера, старшого інженера, провідного інженера. З 2002 року на посаді наукового співробітника, з 2003 року старшим науковим співробітником. В 2006 р. обраний за конкурсом на посаду завідувача науково-дослідної лабораторії фізичної електроніки радіофізичного факультету науково-дослідної частини Київського національного університету імені Тараса Шевченка. В 2005 р. отримав вчене звання старшого наукового співробітника.
Основні напрями наукової роботи пов’язані з експериментальними дослідженнями структури та хімічного складу матеріалів та плівок, що можуть бути використані для створення газових та біо - сенсорів нового покоління. Основні наукові інтереси: дослідження структури та хімічного складу матеріалів та плівок, дослідження адсорбційно-емісійних процесів, що впливають на формування функціонально важливих параметрів гетерофазних напівпровідникових сенсорних структур. Разом з В.Ф. Шнюковим та В.В. Ільченком показав, що при зовнішніх впливах на електронну підсистему напівпровідникових сполук відбувається формування складу поверхні в залежності від їх ступеня іонності.
Автор більше 100 наукових праць. Виступав з науковими доповідями на міжнародних конференціях, що проходили в Україні та за її межами.
Крім основної наукової діяльності бере участь в навчальному процесі. З 2004 року за сумісництвом працює доцентом кафедри фізичної електроніки радіофізичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Читає лекційні курси: «Спеціальні розділи емісійної електроніки», «Основи телебачення», керує дипломними роботами студентів, проводить лабораторні та семінарські заняття із спецкурсів «Фізична електроніка», «Фізика вакууму і вакуумні технології» та «Радіотехнічні кола та сигнали». Підготував і видав друком 4 методичні вказівки до проведення лабораторних робіт з курсу «Основи фізики вакууму та вакуумної техніки», навчальні посібники «Емісійна електроніка», «Основи фізики вакууму та вакуумної техніки».
(8.11.1928, Мар’янівка, нині Немирівський район, Вінницьк. обл. — 10.12.2007)
Генеральний директор Виробничого об’єднання «Київський радіозавод», Герой Соціалістичної праці, лауреат Державних премій, видатний організатор ракетобудування в Україні. Народився в селі Мар‘янівка Немирівського району Вінницької області. Випускник 1953 р. радіофізичного факультету Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка.
В 1948 р. закінчив школу і поступив на фізико-математичний факультет Вінницького педагогічного інституту. В лютому 1952 р. був переведений на фізичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка на радіофізичне відділення.
В 1953 році по закінченню університету був направлений на підприємство п/с 244 (в подальшому «Київський радіозавод»). На заводі працював інженером, начальником зміни, заступником начальника цеху, начальником цеху, заступником головного інженера, з 1964 р. – головним інженером, з 1970 р. – директором «Київського радіозаводу».
Коли в 1976 р. було утворене виробниче об’єднання «Київський радіозавод», продовжував працювати генеральним директором об’єднання аж до виходу на пенсію в 1996 р.
Під час роботи на керівних посадах підтримував тісні зв’язки з радіофізичним факультетом. Було організовано науково-дослідну лабораторію під керівництвом академіка М.Г. Находкіна та професорів В.А. Бродового й Г.П. Пеки.
Працював інженером в системі корпорації «Укрреставрація».
Був нагороджений орденами Леніна, Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапору, Орденом «За заслуги» 3-го ступеня. В 1976 р. присвоєне звання «Героя соціалістичної праці».
Лауреат Ленінської премії, Державних премій СРСР та України. Заслужений машинобудівник України.
(1935 р.н.), доктор фіз.-мат. наук, старший науковий співробітник
Закiнчив радіофізичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка в 1958 р. Захистив докторську дисертацію в 1985 р., має вчене звання старшого наукового співробітника (1978).
З 1958 р. працює в Інституті фізики АН УРСР (з 1991 р. – Інститут фізики НАН України) на посадах інженера (1958-1959), старшого (1959-1962) та провідного (1962-1970) інженера, молодшого (1971-1973), старшого (1973-1986; 2004 р. й досі) та провідного (1986-2004) наукового співробітника.
Нагороджений відзнакою НАН України «За професійні здобутки» (2010), є лауреатом Державної премії СРСР в галузі науки і техніки 1988 р. за цикл праць «Дослідження процесів термічної десорбції нейтральних та заряджених частинок на поверхні твердих тіл» і Державної премії України в галузі науки і техніки 2008 р. за цикл праць «Адсорбовані шари на поверхні перехідних металів: структура, електронні процеси, тертя, кінетика формування, каталіз». Удостоєний премії ім. Н.Д. Моргуліса НАН України (2011).
Головні напрями наукових дослiджень:
- низькотемпературні дослідження атомної структури адсорбованих плівок;
- фазові діаграми адсорбційних систем;
- електронно-адсорбційні властивості адплівок і їх залежність від ступеня покриття;
- механізми формування адсорбованих шарів на поверхні металічних кристалів;
- поверхневі сплави і поверхневі двовимірні стекла;
- електронно-стимульована рухливість адатомів: впорядкування і розупорядкування;
Найважливіші наукові результати:
- Вперше в дослідженнях структури поверхонь методом дифракції повільних електронів було реалізовано охолодження кристалів рідким азотом і рідким гелієм для запобігання тепловому розупорядкуванню адсорбованих плівок. Виявлено широкий клас нових структур адсорбованих шарів, які є впорядкованими лише при низьких температурах (1968-1984).
- Для низки адсорбційних систем, в яких підкладинкою є поверхня металу (W, Mo, Nb), визначені фазові діаграми поверхневих структур, тобто області їх існування в стані термодинамічної рівноваги в залежності від поверхневої концентрації адсорбату і температури (1974-2000).
- Показано, що термічне розупорядкування плівок, що мають сумірну і несумірну з підкладинкою структуру, відображає суттєву різницю цього процесу в три- і двовимірних системах (1975).
- Вперше спостережені пороговий та безпороговий ефекти електронно-стимульованого впорядкування і розупорядкування адсорбованих шарів при опромінюванні поверхонь повільними електронами. Запропоновано пояснення цих ефектів в рамках моделей іонізації однієї з внутрішніх електронних оболонок адатома або утворення негативного іона. На підставі цих результатів розвинуто фізичні уявлення про радіаційно-стимульовану поверхневу дифузію (1975-1983).
- Показано, що робота виходу поверхонь, покритих адсорбованими шарами, залежить головним чином від ближнього порядку в розташуванні адсорбованих частинок (1980).
- Експериментально визначені критичні індекси фазових переходів порядок-безлад для системи Н-W(011), виявлено порушення універсальності їх величин (1981).
- На прикладі системи O/Mo(011) експериментально показано, що кінетика впорядкування двовимірних структур з високим ступенем виродження доменів відповідає універсальному алгебраїчному закону з ростовим показником степеня ½, як і для систем з низьким ступенем виродження (1997).
- Вперше виявлено утворення поверхневих двовимірних стекол на прикладі системи Dy/Mo(112) і з’ясовано механізм переходу адплівки у стан скла (2001-2006)
Під його науковим керівництвом захищено 2 кандидатські дисертації.
Він є співавтором більше ніж 70 наукових праць, в тому числі кількох оглядових.
Кандидат фіз.-мат. наук, старший науковий співробітник
Закінчила радіофізичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка в 1964 році по спеціальності «радіофізика і електроніка». Після аспірантури весь час працювала на кафедрі фізичної електроніки: старшим інженером (1968-1975), молодшим (1976-1986), науковим (1986-1995), старшим науковим співробітником (1995-2001). Після виходу на пенсію - інженером навчальної лабораторії радіоелектроніки (2002-2010).
В 1978 р. захистила кандидатську дисертацію «Исследование сверхвысочастотных явлений в положительном столбе газового разряда» (наук. кер. - доктор фіз.-мат. наук, проф. Левитський С.М.).
Наукові дослідження пов’язані з вивченням надвисокочастотних явищ в газорозрядній плазмі та взаємодії електромагнітних хвиль з низькотемпературною плазмою; розробкою НВЧ методів діагностики плазми.
Неодноразово була відповідальним виконавцем бюджетних і госпдоговірних тем. Протягом кількох років була вченим секретарем проблемної лабораторії фізичної електроніки, старостою методологічних семінарів.
Співавтор понад 60-ти друкованих праць. Весь час брала участь у навчально-методичній роботі кафедри фізичної електроніки. Керувала дипломними та курсовими роботами студентів кафедри, проводила лабораторні заняття з техніки та електроніки НВЧ.
Була одним з упорядників 5-ти методичних посібників і упорядником навчального видання для спеціалістів, магістрів та аспірантів «Використання зондів Ленгмюра для визначення параметрів плазми: методи обробки зондових характеристик».
Протягом останніх 13-ти років виконувала обов’язки секретаря експертної комісії радіофізичного факультету.
(1957 р.н., м. Вінниця)
Закінчив київську СШ № 134 в 1974 р. і тоді ж поступив на радіофізичний факультет Київського державного університету. Захистив диплом за спеціальністю "радіофізика та електроніка" із спеціалізації "фізика та хімія плазми" в 1979 р.
Працював на кафедрі фізичної електроніки інженером, згодом молодшим науковим співробітником. Тематика роботи - застосування пульсуючого розряду в термоемісійному перетворювачі теплової енергії. Наукові керівники - Чутов Ю.І., Лиситченко Т.Є., Кравченко О.І.
В 1989 р. перейшов до Інституту ядерних досліджень НАН України. Займався технологією напилення тонких шарів ВТНП-оксидів та нітридів різних металів в дуговому розряді. Працював інженером, згодом провідним інженером-технологом в АТ "Технолуч", де в складі дружного колективу однодумців проводив роботу в кількох напрямах:
1. Розробка технології напилення тонких шарів TiO2 на архітектурне скло великої площі магнетронним методом;
2. Розробка та налаштування виробничого обладнання для нанесення декоративних та енергозберігаючих покриттів на архітектурне скло.
З 2011 р. працює на кафедрі фізичної електроніки ФРЕКС Київського національного університету імені Тараса Шевченка спочатку інженером, а згодом завідувачем навчальної лабораторії електроніки. Займається дослідженнями електричних та оптичних характеристик обертального ковзного розряду з метою його використання в плазмовохімічних технологіях.
(05.11.1948, м. Київ), доктор фіз.-мат. наук, професор
В 1971 р. закінчив радіофізичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Працює на радіофізичному факультеті з 1971 р. інженером, старшим інженером, молодшим науковим співробітником, асистентом, доцентом, професором (з 2006) кафедри фізичної електроніки, в 2005 р. захистив докторську дисертацію. Стажувався в Карловому університеті (м. Прага) в 1988 р. Підготував і читає лекційні курси, що є зараз нормативними та спеціальними курсами для студентів: «Плазмохімія», «Фізична електроніка. Ч. І», «Плазмові технології», «Обробка інформації», «Мікропроцесорна техніка».
Основний напрям наукової діяльності – нерівноважна плазмохімія. Відкрив і дослідив явище утворення в надзвукових сильно іонізованих плазмових струменях, які витікають в нейтральний газ, стрибків ущільнення, що супроводжуються стрибком температури позитивних іонів при монотонному падінні температури електронів. Виявив і пояснив можливість формування нерівноважної («двохтемпературної») функції розподілу електронів за енергіями в дейтерієвій плазмі вторинного розряду, що підтримується плазмовим потоком. Запропонував та дослідив метод реалізації стаціонарної взаємодії плазми з рідкофазною речовиною, який, на відміну від відомих, дозволяє керувати більшою кількістю зовнішніх параметрів газорозрядної системи, що збільшує селективність плазмохімічного впливу на речовину. Під його керівництвом вперше розроблені нові типи електричних розрядів: розряд у газовому каналі з рідкою стінкою, розряд у зворотно-вихровому потоці типу «Торнадо» з рідким електродом, імпульсний розряд з ефективним генеруванням аксиальносиметричної збіжної акустичної хвилі. Показав перспективність використання плазмово-розчинних систем на базі несамостійних розрядів для створення комплексних технологій з охорони довкілля (стерилізації води, знищення токсичних речовин, очищення води від іонів важких металів та стійких органічних забрудників), реформуванню рідких палив з метою збагачення їх вільним воднем, генерації вуглецевих наноструктур, переробці руд в кольоровій металургії та в аналітичній хімії.
Під його науковим керівництвом захищено 2 кандидатські дисертації.
Він є співавтором більше ніж 300 наукових праць і навчальних посібників:
- Баранчук М.С., Бучнєв В.В., Черняк В.Я. Схемотехніка.-Київ: Вид-во Київського ун-та, 2000.- 126 с.
- Горин В.В., Петрухин В.А., Черняк В.Я. Математические модели нелокальной кинетики электронов в тлеющем разряде с полым катодом: учеб. пособие.- М.: МФТИ, 2011.- 128 с.
У 1996 р. отримав звання «Соросівський доцент». Неодноразово виступав з науковими доповідями на міжнародних конференціях, що проходили за межами України (в Швейцарії, Чехії, Хорватії, Польщі, Словаччині, США, Франції, Сербії), та запрошеними лекціями за тематикою своїх досліджень в наукових установах за кордоном (Чехія, Польща, Словаччина).
Основні праці
1. Valeriy Ya. Chernyak1, Eugen V. Martysh, Sergei V. Olszewski, Vitalij V. Yukhymenko, Sergei M. Sidoruk, Oleg A. Nedybaliuk, Iryna V. Prysiazhnevych, Anatolij I. Shchedrin and Dmitry S. Levko Ethanol Reforming in the Dynamic Plasma - Liquid Systems// Biofuel Production – Recent Developments and Prospects. Edited by Marco Aurelio dos Santos Bernardes. 2011 InTech. P.101-136.
2. О. Ю. Актан, Ю. Ф. Забашта, В. Я. Черняк, С. Г. Орловська, О. С. Свєчнікова, Ф. Ф. Карімова, М. С. Шкоропадо, Фізичні основи конструювання двигуна на парафіновому паливі для гібридних ракет. Кінетика плавлення і горіння // ISSN 1561-8889. Космічна наука і технологія. 2011. Т. 17. № 3. С. 28–33.
3. V. Chernyak, S. Olszewskii, O. Nedybalyuk, S. Sydoruk, V. Yukhymenko, I. Prysiazhnevych, E. Martysh, A. Shchedrin, D. Levko, V. Naumov, V. Demchina and V. Kudryavzev, Non-Thermal Plasma Assisted Reforming of Ethanol in Dynamic Plasma-Liquid Systems // ISSN 1934-8975(Print), ISSN 1934-8983(Online). Journal of Energy and Power Engineering 5. 2011 403-410.
4. Chernyak V.Ya., Prysiazhnevych I.V., Solomenko Ok.V., Olzewskii S.V., Diatczyk Ja., Stryczewska H., Belenok N.V., Shyht I. Determining of the electronic excitation temperature in atmospheric pressure plasmas by using emission spectra of metals with complex low-resolved multiplet structure // Ukr. J. Phys. 2010. V55, N10. pp 1082-1088.
5. Olzewskii S.V., Solomenko O.V., Chernyak V.Ya., Belenok N.V. Influence of ultrasonic radiation on the properties of plasma in a gas discharge submersed in a liquid // Ukr. J. Phys. 2010. V55, N10. pp 1089-1093.
6. Prysiazhnevych I.V., Chernyak V.Ya., Olzewskii S.V., Solomenko Ok.V. Determining of excitation temperatures for vibrational and rotational molecular levels in an atmospheric-pressure gas-discharge plasma //Ukr. J. Phys. 2010. V55, N10. pp 1094-1102.
7. Levko D., Shchedrin A., Chernyak V., Olszewski S. and Nedybaliuk O. Plasma kinetics in ethanol/water/air mixture in a "tornado"-type electrical discharge // J. Phys. D: Appl. Phys. 44 (2011) 145206 (13pp).
8. Nedybaliuk O. A., Chernyak V. Ya., Olszewski S. V., and Martysh E.V. Dynamic Plasma-Liquid System with Discharge in Reverse Vortex Flow of "Tornado" Type // International Journal of Plasma Environmental Science & Technology, 2011. Vol.5, No.1, pp 20-24.
9. Prysiazhnevych I.V. and Chernyak V.Ya. Physical Features of Plasma-liquid Systems with Secondary Discharge // International Journal of Plasma Environmental Science & Technology, 2011. Vol.5, No.1, pp 25-30.
10. Левко Д.С., Щедрин А.И., Черняк В.Я., Ольшевский С.В., Недыбалюк О.А. Получение молекулярного водорода в электрическом разряде типа «торнадо» в смеси воздух/пары этанола и воды // Письма в ЖТФ, 2010, том 36, вып. 21. с-54-60.
11. Levko D.S., Shchedrin A.I., Chernyak V.Ya., Ol’shevskiі S.V., and Nedybalyuk O.A. Obtaining Molecular Hydrogen in Electric Discharge of the Tornado Type in Air Mixture with Ethanol and Water Vapors // Technical Physics Letters, 2010, Vol. 36, No. 11, pp. 998–1000.
12. A.I. Shchedrin, D.S. Levko, V.Ya. Chernyak, V.V. Yukhymenko, and V.V. Naumov. Conversion in mixture of air with ethanol and water vapors in nonequilibrium gas discharge plasma // Journal of Technical Physics Letters, 2009, Vol.35, No10, P.18-24.
13. Chernyak V., Olszewski S., Prysiazhnevych I., Yukhymenko V., Shapoval V., Naumov V., Levko D., Shchedrin A., Rybatsev A., Demchina V., Kudryavtsev V. Transversal gas discharges in plasma liquid systems and its applications for environmental protection // Przeglad electrotechniczny (Electrical Review), ISSN 0033-2097, R. 85 NR 5/2009.-P.144-147.
14. Yukhymenko V.V., Verovchuk M.O., Olshewskii S.V., Chernyak V.Ya., Zrazhevskij V.A., Demchina V.P., Kudryavzev V.S., Shchedrin A.I., Levko D.S., Naumov V.V. Conversion of ethanol in dynamic plasma-liquid system // Problems of Atomic Science and Technology. 2009.-№ 1. Series: Plasma Physics (13), P.128-130.
15. Prysiazhnevych I.V., Chernyak V.Ya., Olszewski S.V., Yukhymenko V.V. Plasma properties of transverse blowing ARC under atmospheric pressure // Chem. Listy 102, s1403−s1407 (2008).
16. Chernyak V.Ya., Olszewski S.V., Yukhymenko V.V., Solomenko E.V., Prysiazhnevych I.V., Naumov V.V., Levko D.S., Shchedrin A.I., Ryabtsev A.V., Demchina V.P., Kudryavtsev V.S., Martysh E.V., and Verovchuck M.A. Plasma-Assisted Reforming of Ethanol in Dynamic Plasma-Liquid System: Experiments and Modeling // IEEE Transactions on plasma science, V. 36, NO. 6, Dec. 2008, pp 2933-2939.
(23.11.1937, с. Оржиці Полтав. обл. - 2005, м. Київ), доктор фіз.-мат. наук., професор
Закінчив кафедру фізичної електроніки в 1960 р., захистив в 1970 р. кандидатську дисертацію «Дослідження фізичних властивостей імпульсної рухомої плазми» (науковий керівник чл.-кор. АН УРСР проф. Моргуліс Н.Д.), а в 1985 р. - докторську «Фізичні властивості плазми з рухомою границею» в Московсьму інженерно-фізичному інституті.
Безперервно працював у Київському університеті з 1960 р. спочатку інженером та науковим співробітником, а потім в 1973-86 рр. - керівником науково-дослідного сектору університету та заступником проректора з наукової роботи, поєднуючи цю роботу з викладацькою та науковою роботою на кафедрі фізичної електроніки.
В 1986-2002 рр. - завідувач кафедри фізичної електроніки. За час роботи в університеті заснував навчальний цикл з комп’ютерного моделювання з фізики плазми та фізичної електроніки, підготував та читав ряд спецкурсів з фізичної електроніки, фізики плазми та комп’ютерного моделювання. Крім того, заснував в університеті ряд нових наукових напрямів, зокрема, експериментальні дослідження однократної імпульсної плазми, ударних хвиль в плазмі та пульсуючого розряду, а також комп’ютерне моделювання плазмових процесів і явищ, зокрема, фізичних явищ в запорошеній плазмі, результати яких здобули широке визнання в усьому світі. Опублікував понад 200 наукових робіт з фізики низькотемпературної плазми, газового розряду та ударних хвиль, а також з комп’ютерного моделювання, з яких понад 50 - за кордоном. Його наукові інтереси охоплюють фізику ударних хвиль та газового розряду, фізичні властивості приелектродних шарів та запорошеної плазми, статистичні та кінетичні властивості плазми.
Основні наукові результати, що отримані вперше в світовій практиці ним та під його керівництвом за його безпосередньою участю:
- Явище електричної детонації при розповсюдженні ударних хвиль в газорозрядній плазмі та їх прискорення при переході границі розділу між плазмою та нейтральним газом (1965-1969).
- Інтенсивне охолодження плазмових згустків внаслідок руху їх границь та умови виникнення ударних хвиль при взаємодії імпульсної плазми з нейтральним газом (Чутов Ю.І., Кравченко О.Ю., Подольський В.М., 1980-1985).
- Розроблено ефективний термоемісійний перетворювач теплової енергії в електричну з додатковим пульсуючим розрядом (Чутов Ю.І, Кравченко О.І., Лиситченко Т.Є., 1978-1980).
- Сформульовано рівняння Ліувіля для релаксуючої запорошеної плазми (плазми з пиловими частинками), де вільні та зв’язані електрони та іони розглядаються як єдина підсистема, що описується спільною повною функцією розподілу за імпульсами та координатами. В результаті показано, що запорошена плазма описується немарківською кінетикою. (Чутов Ю.І., Шрам П. (Нідерланди), 1998 р.).
- Створено блок програм для кінетичного комп’ютерного моделювання фізичних процесів в запорошеній плазмі. (Чутов Ю.І., Кравченко О.Ю., Яковецький В.С., Зюзь В.М., Смірнов Р.В., 1997-2000)
- Встановлено істотний вплив селективного обміну електричним зарядом між пиловими частинками і навколишніми електронами та іонами на фізичні властивості запорошеної плазми, що призводить до її нерівноважних властивостей. Зокрема, встановлено істотний вплив цього обміну на фізичні властивості запорошених плазмових приелектродних шарів, включаючи такі шари в магнітному полі (Чутов Ю.І., Кравченко О.Ю., Смірнов Р.Д., Шрам П. (Нідерланди), Яковецький В.С., 1997-2000).
- На основі компю’терного моделювання радіочастотного розряду встановлено фізичне явище неоднорідної зарядки пилових частинок в неоднорідній плазмі з амбіполярним електричним полем внаслідок нерівноважної функції розподілу електронів, що формується в результаті інтенсивного перемішування високоенергетичних електронів в такій плазмі (Чутов Ю.І, Гудхер В. (Нідерланди), Кравченко О.Ю., Зюзь В.М., 2000 р.).
Отримані наукові результати багаторазово доповідалися на міжнародних наукових конференціях та опубліковані в провідних міжнародних наукових фізичних журналах і є основою його плідного співробітництва з університетом Ейндховена (Нідерланди) в рамках Європейських наукових програм у 1994-99 рр. та університетом Нагої (Японія) в 2000-01 рр.
Виступав з запрошеними доповідями на багатьох міжнародних наукових конференціях в США, Японії, Німеччині, Франції та інших країнах. В 2000 р. обраний членом Президії секції складної плазми Європейського фізичного товариства.
Брав активну участь в організації академії наук вищої школи України, був першим її Віце-президентом в 1992-98 рр. Обраний академіком громадської академії наук вищої школи України. Організував при кафедрі фізичної електроніки спільний з Інститутом теоретичної фізики ім. М. Боголюбова науково-дослідний сектор теорії і моделювання плазмових процесів.
Разом з академіком НАНУ Ляшком І.І. організував в університеті науково-дослідну частину університету (НДЧ).
Відзначено дипломом пошани та срібною медаллю Виставки досягнень народного господарства СРСР, нагороджений орденом «Знак пошани».
(1950-2013), доктор фіз.-мат. наук, старший науковий співробітник
Навчався на радіофізичному (1967-1970) та фізичному (1970-1972) факультетах Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, в аспірантурі Інституту ядерних досліджень АН УРСР (1972-1975). Працював у тому ж інституті молодшим (1975-1980), старшим (1980-2005) науковим співробітником. З 2005 р. - завідувач відділу теорії плазми Інституту ядерних досліджень НАН України. Захистив кандидатську (1976) та докторську (2008) дисертації за cпеціальністю «фізика плазми».
Головні наукові інтереси: явища нелінійної та стохастичної взаємодії електромагнітних хвиль і потоків заряджених частинок з плазмою; фізичні процеси в геліконних та індукційних джерелах плазми; плазмові технології (плазмові двигуни, переробка радіоактивних відходів, обробка матеріалів тощо).
Теоретично описав модуляційну нестійкість неоднорідного електромагнітного поля в плазмі та нелінійні вибухові нестійкості в плазмі з електронним пучком (разом з Т.О. Давидовою); лінійну конверсію хвиль в неоднорідній плазмі з електронним пучком. Дослідив механізми насичення пучкових нестійкостей за рахунок нелінійної взаємодії хвиль в плазмі з електронними та іонними пучками (разом з В.Б. Тарановим), що дозволило пояснити експерименти, проведені в ІФ НАНУ (спільно з І.О. Солошенко, В.В. Ціолко та ін.). Розробив теорію поглинання високочастотної потужності в геліконних джерелах плазми (разом з В.Б. Тарановим) та пояснив результати експериментів, виконаних на таких джерелах в ІЯД НАНУ (спільно з В.Ф. Вірко, Г.С. Кириченко, В.М. Слободяном та ін.), Упсальському університеті, Упсала, Швеція (спільно з В.Ф. Вірко, Х.-О. Блюмом, В.П. Павленко, С. Бергом та ін.), японських лабораторіях (спільно з Ш. Шінохарою (університет Кюшу, Фукуока), Т. Танікавою (Токайський університет, Канагава) та ін.).
В 2010 році разом з Ш. Шінохарою та Т. Танікавою був нагороджений Міністром освіти, культури, спорту, науки і технологій Японії премією в галузі науки і технологій - за цикл робіт «Дослідження фізичних явищ в щільній геліконній хвильовій плазмі та її прикладних застосувань».
Є автором понад 200 статей та доповідей на українських і міжнародних конференціях. Представляв тематичні огляди на запрошення програмних комітетів XXIV Міжнародної конференції з явищ в іонізованих газах (Тулуза, Франція, 1997) та 12 Міжнародного конгресу з фізики плазми (Ніца, Франція, 2004).
Член бюро наукової ради з проблеми «Фізика плазми та плазмова електроніка», входить до складу вченої ради ІЯД НАН України та спеціалізованої ради при радіофізичному факультеті. Наразі читає на радіофізичному факультеті спецкурс «Фізика і застосування джерел плазми».
(12.07.1935, м.Чита, Росія), кандидат фіз.-мат. наук, доцент
Закінчив кафедру фізичної електроніки радіофізичного факультету в 1957р. Після закінчення університету працював на кафедрі старшим лаборантом, завідувачем лабораторії, старшим науковим співробітником, старшим викладачем, доцентом.
В 1969р. захистив кандидатську дисертацію «Дослідження просторового розвитку плазмово-пучкової нестійкості» (науковий керівник доц. Левитський С.M.).
Закінчив кафедру фізичної електроніки радіофізичного факультету в 1957 р. Після закінчення університету працював на кафедрі старшим лаборантом, завідувачем лабораторії, старшим науковим співробітником, старшим викладачем, доцентом.
В 1969 р. захистив кандидатську дисертацію «Дослідження просторового розвитку плазмово-пучкової нестійкості» (науковий керівник доц. Левитський С.M.). В 1976-85 рp. виконував обов’язки завідувача кафедри фізичної електроніки.
Читав лекційні курси «Радіоелектроніка», «Електроніка НВЧ», «Електродинаміка НВЧ», «Техніка НВЧ», «Твердотільна електроніка НВЧ», «Мікроелектроніка». Організував і веде лабораторний практикум «Техніка і електроніка НВЧ».
Наукові дослідження пов’язані з електродинамікою плазми. З 1957 р. він разом з Левитським С.M. почав займатися розробкою нових НВЧ-методів діагностики плазми. Ним отримана ціла низка цікавих наукових результатів, як, наприклад, квазілінійна релаксація пучка при пучково-плазмовій взаємодії; дослідження поведінки антен в плазмі; самоузгодження антен в плазмі; діагностика плазми за допомогою апертурних та інших систем. Був одним з основних виконавців першої госпдоговірної теми на кафедрі (1960), а надалі сам керував великою кількістю держбюджетних та госпдоговірних тем, темами ДКНТ. В 1978 р. нагороджений Почесним знаком МВ ССО СРСР «Відмінник народної освіти».
Є автором понад 70 друкованих праць і 5 методичних посібників.
(26.11.1937, м. Вологда, Росія - 09.07.1998, м. Київ), доктор фіз.-мат. наук, професор
В 1955 році поступив на радіофізичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка і спеціалізувався на кафедрі електроніки. Безпосередньо після закінчення навчання в 1960 році, здобувши спеціальність «радіофізика і електроніка», він залишився на кафедрі фізичної електроніки університету і пройшов усі етапи становлення і формування молодого спеціаліста. Спочатку Вадим Федорович працював лаборантом, потім інженером, завідувачем навчальної лабораторії, молодшим і в наступному старшим науковим співробітником проблемної лабораторії фізичної електроніки. Він вів активну наукову роботу за тематикою кафедри і проблемної лабораторії фізичної електроніки як відповідальний виконавець і науковий керівник багатьох бюджетних і госпдоговірних науково-дослідних робіт. В цей період він підготував дисертаційну роботу на здобуття вченого ступеня кандидата фізико-математичний наук на тему «Термічна дисоціація окисів лужноземельних металів і її роль в механізмі роботи оксидного катода» за спеціальністю «фізична електроніка», яку захистив у 1969 році. В 1976 році йому було присвоєне вчене звання старшого наукового співробітника.
У 1979 — 1984 роках Вадим Федорович працював на посаді начальника відділу фізико-математичних наук відділення госпдоговірних науково-дослідних робіт Мінвузу УРСР при КПІ, а згодом очолив відділ природничих і гуманітарних наук Управління науково-дослідних робіт Мінвузу УРСР. Весь цей період він не втрачав зв’язку з кафедрою фізичної електроніки університету, продовжуючи наукову роботу.
З 1984 року науковий шлях Вадима Федоровича знову повністю пов’язаний з радіофізичним факультетом Київського державного університету. Він призначається завідувачем лабораторії фізики поверхні та емісійних явищ НДЧ (1984 — 1986). З березня 1986 року по травень 1991 року В.Ф. Шнюков працює першим заступником проректора з наукової роботи Київського університету. З 1991 по 1993 р. він обіймає посаду завідувача проблемною науково-дослідною лабораторією фізичної електроніки радіофізичного факультету.
Наукові дослідження останніх 20 років були спрямовані на розробку механізму емісії потужних металевопористих емітерів та на вивчення процесів електронно-стимульованого порушення стехіометрії в бінарних напівпровідникових сполуках. В 1994 році Вадим Федорович захистив докторську дисертацію, а в 1997 році йому присвоєне вчене звання професора кафедри фізичної електроніки.
З 1993 по 1995 роки Вадим Федорович займав посади доцента кафедри фізичної електроніки, а з 1995 р. - професора цієї ж кафедри. Він активно займався педагогічною роботою, читав курси лекцій «Фізична електроніка», «Проблеми сучасної електроніки», «Сучасні термоелектронні емітери» для спеціалістів і магістрів. В.Ф.Шнюкову належить 137 наукових праць. Однією із останніх вагомих публікацій є стаття: V.F. Shnyukov, G.E. Chaika, G.Ya. Picus. Surface composition of binary ionic cristals: correlation between evaporation and electronic processes // Progress in Surface Science. An International Review Journal. – 1996. – 51, N 3. – P. 175-231.
В.Ф.Шнюков мав три авторські свідоцтва на винаходи. В 1963 році за участь в розробці промислових зразків мас-спектрометра МСВ-1 йому присуджена бронзова медаль ВДНГ СРСР. В 1989 році за заслуги в галузі вищої освіти СРСР він нагороджений Державним комітетом СРСР по народній освіті знаком «За отличные успехи в работе».
(30.05.1980, м. Київ), кандидат фіз.-мат. наук
Юхименко Віталій Васильович, кандидат фіз.-мат. наук, науковий співробітник кафедри фізичної електроніки, закінчив радіофізичний факультет у 2002 році. У 2008 р. успішно закінчив аспірантуру при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. У вересні 2013 року захистив дисертацію «Властивості плазми суміші повітря з вуглеводнями в динамічних газорозрядних системах атмосферного тиску» на здобуття наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук за спеціальністю 01.04.08 – фізика плазми. З 2002 року працює в науково-дослідній частині Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Юхименко В.В. активно бере участь у навчальному процесі, проводить консультації з курсових та дипломних робіт.
Коло наукових інтересів пов’язане з:
-фізикою низькотемпературної плазми;
-плазмохімією;
-плазмовою деструкцією органічних забруднювачів у водних розчинах;
-реформуванням вуглеводневого біопалива в плазмово-рідинних системах;
-синтезом органічних речовин;
-спектроскопією плазми.
Результати наукових досліджень за весь термін роботи Юхименка В.В. опубліковані у 176 наукових працях, включаючи 43 статті у закордонних та фахових виданнях України, 1 деклараційний патент, 2 колективні монографії. До наукометричної бази Scopus включено 23 статті, h-index 3.
(1936 р.н.), доктор фіз.-мат. наук, професор
Іван Петрович Якименко народився в 1936 р. на Харківщині. У 1959 р. він закінчив Харківський державний університет і продовжив навчання в аспірантурі. В 1963 р. захистив кандидатську, а в 1971 - докторську дисертації. У 1962 – 1966 рр. працював асистентом, старшим викладачем та доцентом в Харківському університеті, в 1966 - 1971 рр. був завідувачем кафедри фізики плазми Харківського інституту радіоелектроніки.
У 1971 р. І.П. Якименко перeйшов до Інституту теоретичної фізики в Києві на посаду старшого наукового співробітника у відділ теорії ядра та ядерних реакцій, який очолював О.Г. Ситенко. У 70-тих роках також читав лекції з фізики плазми на радіофізичному факультеті Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Від 1980 р. по 2003 р. він очолював відділ квантової електроніки Інституту теоретичної фізики.
І.П. Якименку належать понад 200 наукових праць з фізики плазми, статистичної радіофізики, квантової електроніки. Разом з А.Г. Загороднім та Х. Вільхельмссоном він є співавтором монографії «Статистична теорія плазмово-молекулярних систем».
Основні наукові інтереси І.П. Якименка пов’язані з фізикою плазмово-молекулярних систем. На основі розробленої статистичної теорії таких систем ним були вивчені процеси спонтанного і вимушеного випромінювання, поглинання та розсіювання електромагнітних хвиль. Запропоновано кінетичний підхід до опису просторово-обмежених плазмових систем, досліджено особливості спектрів флуктуацій електромагнітних полів в таких середовищах, ефекти далекосяжних кореляцій поблизу межі розділу середовищ.
Серед його учнів доктори і кандидати наук. В різні часи він був членом наукових та спеціалізованих вчених рад.
(1940-2002), кандидат фіз.-мат. наук, старший науковий співробітник
Закiнчив у 1964 р. радіофiзичний факультет Київського унiверситету iм. Т.Г.Шевченка. В 1976 р. захистив кандидатську дисертацiю «Исследование структуры моноатомных пленок и факторов, определяющих расположение атомов в адсорбированных слоях» (науковий керiвник проф. Городецький Д.О.).
Працював з 1964 р. інженером, старшим науковим співробітником, завiдувачем лабораторії «Фізика поверхні та емісійних явищ» кафедри фiзичної електронiки, старшим науковим співробітником кафедри електрофiзики.
Проводив лабораторні заняття з курсів «Молекулярна фізика», «Електрика та магнетизм».
Напрям наукових дослiджень - фiзика поверхнi твердого тiла. Одержано структури мономолекулярних плiвок багатьох елементiв i деяких сполук на рiзних гранях W, Mo та LaB6, що дозволило знайти загальнi закономiрностi утворення двовимiрних граток.